З часів неволі. Сосновка-7

Коли прийшли москалі, червона польська партизанка стала польською владою, а АК якийсь час продовжувала проти неї воювати, потім ця їхня внутрішня війна поволі вщухла. По мірі оформлення Москвою польської комуністичної влади Польща воює проти нас в основному своїми силами, хоч не раз нам доводилося воювати на два фронти: і проти поляків, і проти совітів. А бувало, що Москва проти нас штовхала ще й чеську армію і тоді доводилося воювати на три фронти.

Польща 1945–1946 років, за словами Дмитра Басараба, організовувала проти закерзонської УПА справжні наступи регулярними військами. Проте, це не рівнина, де кількісна перевага і перевага в техніці дали б їм можливість швидко розбити повстанську армію. Командири повстанців уміли добре маневрувати, змушуючи поляків відступати. На повстанську групу працювало кілька розвідників у Варшаві, тому командування завжди знало плани поляків наперед. Вже геть пізніше Басараб довідався, що прізвище одного з розвідників було Гринь. Його виловила московська військова розвідка, совітський військовий трибунал засудив до 25 років концтаборів. Тримали його переважно в різних тюрмах.

Коли Сверчевського призначили заступником військового міністра Польщі, він бундючно заявив, що розіб’є УПА. Він і до того глузував із повстанців і нахвалявся розбити, “банди УПА”, тільки, мовляв, не мав для цього достатньої влади. Тепер йому дали ту владу і він енергійно взявся стягувати сили проти них.

Тим часом розвідник повідомив командирам УПА маршрут, яким Сверчевський мав їхати для ближчого знайомства з тереном його майбутнього наступу. Провчити Сверчевського доручили двом сотням. Сотні Стаха та сотні, якою командував майор Хрін, до якої входив і пан Басараб.

Рушили у район міста Болігруд. Майор Хрін розташував свою сотню у зручному місці біля села Яблонного, там залягли. На озброєнні у Басараба був совітський ручний кулемет Дегтярьова і великий запас набоїв.

— Я, друже Левку, був дужий і витривалий вояк. Любив носити цей доволі важкий кулемет і добру торбу набоїв. Отож я добре примостився, поклав перед собою велику каменюку, замаскувався і чекав.

Сверчевський з’явився на дорозі в супроводі чотирьох автомашин: два джипи попереду й два позаду. Вони розтягліїся метрів на сто. Добре, що Хрін і Стах розтягнули сотні метрів на двісті, поклавши вояків по двоє. Коли авто Сверчевського порівнялося з серединою нашої засідки, дав команду “Вогонь!”

Домовленість була така, як розповідав пан Басараб, що один з двох бійців починав стріляти по тому авті, яке найближче, другий, влупивши спочатку навпроти, переносив вогонь на крайні машини і бив косим вогнем. Так вони всіх їх “перемололи”. Це було в кінці березня 1947 року. Десь у травні поляки спорядили багато груп і спрямували їх у гори. Повстанці десь уникали їх, десь робили засідки, десь нападали несподівано і так воювали далі. Адже це не фронт. Ця війна теренова, а не позиційна. Повстанці всюди — і ніби ніде. Одного разу перед просуванням у глибину повстанських теренів поляки пустили легку авіацію. Вони ховалися, і їм вона шкоди практично не завдала. Але дві бомби потрапили до шпиталю, в якому працювали лікарі-хірурги. Убило кілька поранених, хірурга і двох жидів — союзників. Поховали їх урочисто в сусідньому селі на православному цвинтарі. Жидівського не було поблизу, то і їх поховали разом з іншими. Люди не протестували. Всі казали, що своєю службою Україні вони заслужили бути похованими разом з їхніми на одному цвинтарі. Казали, що треба й пам’ятника після війни спорудити. Цього не вдалося зробити, бо всіх поляки виселили з рідних місць і розсіяли по Польщі.

— А шкода, бо не тільки наші, але й жиди заслужили на добрий пам’ятник.

За період від 1944 до 1947 року Польща переконалася, що лемки вміють воювати, що Польща фактично неспроможна придушити лемківський національно-визвольний рух. Тоді польська комуністична влада у змові з совітськими комуністами вирішила знищити опору їхньої УПА — сам народ: виселили всіх українців з їхніх споконвічних земель, розпорошивши по всій Польщі, найперше — у західні терени.

Після втрати населення закерзонська УПА опинилася справді в скрутному становищі. На цей час і в інших західних теренах України становище ускладнилося і Провід ОУН та військове командування вирішили частину УПА перевести в Західну Європу, а решту реорганізувати в дрібні загони. Дмитра Басараба призначили до тих, хто мав переходити в Західну Європу, а майор Хрін перевів свою сотню через польсько-совітський кордон у Галичину.