— Трохиме, знаєш, що я дуже навіть здружився з Володимиром Савченком. Він допитливий хлопець-східняк і, потрапивши до концтабору в середовище різних людей і різних ворогів комуністичної влади, засипає мене запитаннями і з історії України, і з повстанського руху в західних областях, і з мого життя й навчання у Москві тощо. Я із задоволенням проводжу з ним вечори і розповідаю йому все, про що заходить мова. Між нами встановилися взаємини симпатії, і хочу скористатися дружніми почуттями, щоб від його початкового демократичного ідеалу перейти до національно-визвольного і зробити з нього українського патріота. Він розповідає мені про ваші взаємини. І натякнув, що ти хотів його підвести до складення присяги на сокирі…
Вловивши в погляді Шинкарука деяку розгубленість, я додав:
— Не турбуйся, з моїх вуст ніщо ніколи не виходить таке, що не має виходити.
— Левку, уточни, як саме він про це тобі казав?
— Для чого тобі знати його точні слова, щоб йому їх повідомити і звинуватити його за те, що він розповів мені? Я не скажу цього тобі, бо не хочу, щоб ти його звинувачував. Краще скажи, справді віриш у силу клятви?
— Глибоко вірю. Усі, хто вступав в ОУН, складали присягу. Цей ритуал мав (і має) величезну силу. Його людина пам’ятає і почуває гордість, що не порушує, і коли відходить, почуває докори сумління.
— Думаю, що присяга присязі різниця. Одна справа, коли взяли хлопця до армії, вишикували роту, і кожен солдат по черзі читає текст з однієї й тієї ж сторінки перед ротою. Тут у хлопця вибору немає, і він до присяги ставиться як до формальности і після прочитання тексту жодних моральних зобов’язань в душі не почуває. Зовсім інша річ присяга в антидержавній формації, наприклад в УПА, чи в якійсь іншій більшій чи меншій групі. Тут зовсім інші обставини. Перше питання, що тут виникає, на який час людина має поклястися боротися проти держави, на все життя чи на якийсь термін?
— Пане Левку, ти так зразу ставиш питання на всю глибину і однозначно, а присяга може мати різний зміст. У тексті присяги ОУН є слова: “Здобудеш самостійну Україну, або згинеш у боротьбі за неї”. Тут людина клялася життям на досягнення мети. А коли створюється група, у ній члени переважно дають присягу не зрадити групу. І коли група провалилася не з вини якогось члена і перестала існувати, то не діє і присяга.
— Трохиме, я думаю, що проблема присяги чи клятви має ще й важливий ідеологічно-моральний чинник. Щоб був сенс у присязі, треба, щоб людина дозріла ідейно, щоб добре розуміла суть проблеми, яку група береться розв’язувати, щоб дозріла морально, аби людина відчула в тій ідеї велику моральну цінність і готова була відстоювати за особистими внутрішніми переконаннями разом з іншими моральними цінностями. Думаю, що Савченко не готовий до присяги ні ідейно, ні морально. Ти, як людина у всіх відношеннях сильніша за Савченка, можеш примусити його до присяги. Але він зневажить її, щойно ти зникнеш з його горизонту. Щоб овоч достиг, потрібен певний час.
— Сталь гартують зануренням розпеченого заліза в холодну воду. Мені потрібні стальні люди. Ти дієш як педагог, я дію як революціонер. І я знаю, що рішучість і потужна психічна енергія швидше гартують людей, аніж поступове навчання.
— Гаразд, Трохиме, діймо кожен своїм методом. Юрко Литвин сказав мені, що ти пишеш вірші. Прочитай щось.
— Довге чи коротке?
— Щось політичне і щось ліричне…
— Добре. Слухай.
Відповідь хижаку
— Чудовий вірш!
— У нас сьогодні не вечір поезії, тому на закінчення прочитаю тобі оцей.
Побажання
— Трохиме, прочитай ще бодай одного вірша!
— Слухай.