З часів неволі. Сосновка-7

— Я — Форсель, учитель англійської мови. А це, — показав поглядом на трьох зеків, що сиділи за окремими столами, — мій клас англійської мови. Мало, проте я радий допомогти їм вивчити англійську.

Хиронін, один із трьох учнів, карел за походженням. Він був бібліотекарем шкільної бібліотеки, яка займала одну кімнату, і ми вже були знайомі.

Форсель і Хиронін почувалися родичами, як і українці, в чужинецькому середовищі, проте були не лише різного зросту (Хиронін трохи нижчий за середній), а й темпераменту, вдачі та манер поведінки.

Форсель — трохи гордовитий, Хиронін — простіший, Форсель багато розповідав про Фінляндію, Хиронін дуже рідко говорив про Карелію і т ін. І в одного, і в другого були окремі кола близьких в’язнів. І все-таки всі сприймали їх за братів.

Коли виникла ідея тікати з концтабору, Хиронін запропонував Форселю приєднатись. Форсель відмовився, але, ясна річ, не видав таємницю. До бібліотеки Хироніна зеки заходили не вельми часто. Бувало, що за цілий день ніхто не навідається, бо, по-перше, значна частина в’язнів обмежувалася газетами й журналами і книжок не читали взагалі, по-друге, поза бібліотекою було чимало літератури, до того ж кращої.

Від задньої стіни школи до забороненої зони метрів десять. Кімната Хироніна була в цій половині школи, тож бібліотека була зручним місцем для підготовки до втечі. Поступово під осінь 1962 року зібралась група з шести осіб. План полягав у тому, щоб за зиму прокопати тунель (лаз) від бібліотеки попід вогневу охоронну смугу метрів на десять-двадцять далі від зовнішніх охоронних споруд і пристроїв. Навесні, коли потеплішає, з початком ночі з горизонтального лазу прокопати вертикальну трубу до поверхні землі, вилізти і за ніч якнайдалі непомітно відійти від Сосновки.

Заготували робочий одяг, спеціяльно виготовили лопату з короткою ручкою і відро (короб) для перенесення, себто пересування землі. У кабінеті Хироніна нижче книжкових шаф були розсувні фанерні дверцята з полицями для зберігання газетних підшивок, старих журналів тощо. Одну з таких ніш пристосували для непомітного входу до лазу і для виходу з нього. У ніші пропиляли підлогу і розташували дошки так, щоб їх можна було зручно підіймати і класти назад, непомітно для ока. Між землею і дощатою підлогою простір був чималий, сантиметрів тридцять-тридцять п’ять. Вони почали копати лаз, а землю розпихати у просторі попід підлогою.

Робота йшла повільно, проте лаз просувався далі й далі. Кілька разів вони ледь не провалилися, коли заходили менти і робили шмон, але їх не виявили, і вони по черзі, мов кроти, копали лаз все далі. Верхній шар землі мороз скував і перетворив на твердий поміст. У березні 1963 року лаз минув внутрішню вогневу смугу, зовнішню вогневу смугу, дротяні пружинні стальні спіралі великого (до метра) й малого (30–40 см) діаметра і віддалився на кільканадцять метрів від останнього загороджувального пристрою.

Все було готово, проте тікати було рано. У Мордовії березень завжди морозний, і земля покрита снігом. Краще було б тікати, коли сніг зійде, щоб не залишати за собою чітких слідів на снігу, або в снігову погоду, коли сніги замітають сліди. Чекати до тепла не можна, бо мерзла земля розтане і лаз завалиться. І втікачі хотіли, щоб весна запізнилась, а потім хутко потеплішало, щоб і лаз не провалився і можна було б вийти в легкому одязі. Ба, погоду не замовляють у небесній канцелярії і передбачити її витівки також неможливо. Леле, витівки її обернулись злим жартом.

Звечора стало різко теплішати. Сніг почав улягатися. З дахів закапало. Наступний день сонце так гріло, що вода поточилася струмками. Кінець березня здавався кінцем квітня. Втікачі з жахом зиркали в бік лазу, чи не почала позначатися на білому снігу темна смуга над їхнім лазом. До вечора вона не з’явилася, проте за такого потепління могла з’явитися кожної години і тоді, все пропало. І вони вирішили тікати. Після вечірньої перевірки, коли люди в основному поснули, поклали під ковдри опудала з бушлатів, шапки на подушки й натягнули ковдри на них, аби створити враження, що вони сплять, натягнувши ковдри на голови. Прийшли до школи, вдягнулись в легкий одяг і літнє взуття, опустились до лазу і почали прокопувати вертикальну трубу. В нервовій напрузі і поспіхові не помітили, що як два дні тому різко теплішало, так тепер різко холоднішало. За ті три-чотири години, що потрібно було для продовбування труби й виходу наверх, температура впала до градусів 20 морозу і далі падала.

Що робити? Повертатись назад?