Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

— За що, за симпатії до Австрії, тобто за втрату пролетарської пильности, як ви кажете, чи за щось зовсім інше — за прагнення скористатися конституційним правом на вихід України зі складу СРСР? Якщо ви караєте за друге, то так і кажіть. Навіщо вигадувати димову завісу у вигляді втрати пролетарської пильности, симпатій до Австрії і тому подібний туман?

— Націоналізм за своїм соціяльним змістом є буржуазна концепція, що ворожа нашій пролетарській ідеології, тому кару ви дістанете не за використання Конституції, а за те що прийняли буржуазну ідеологію і взялися боротися супроти нашої радянської влади.

— Ви учений, — відповідаю йому, — а ваша мова нічим не відрізняється від мови слідчих, хіба що більше патетики.

— У цьому виявляється ідейна єдність радянського народу, — відповів “професор”. — А ви знаєте, що Україна без Союзу існувати не може. Ну, як їй самій? В єдности з іншими республіками — сила. І цю силу нікому не дозволено підривати.

— Україна, — перебиваю професора, — має багату землю, велику політичну історію, здібний народ, багату культуру, тобто має всі передумови для незалежного існування. Погляньте на Організацію Об’єднаних Націй: до неї входять незалежні держави і такі, які позбавлені й десятої частини передумов, що їх має Україна.

— Ви забуваєте, — мовив старший, — що ті держави, які тепер становлять більшість в ООН, були колоніями, а Україна є рівноправна сестра інших союзних республік. З російським колоніялізмом комуністи покінчили в 1917 році.

— Покінчили з дореволюційними державними символами, а суть залишили.

— О, бач, — закричав заввідділом, — та він запеклий ворог Союзу!

— Тихше, — прицикнув його старший, — не кричіть. Лук’яненко ще зрозуміє, що з висот світової боротьби за торжество диктатури пролетаріяту у всьому світі партія не може дозволити дискредитувати свою національну політику будь-яким навіженим ідеялістам. Ваша програма свідчить про ваші дуже глибокі націоналістичні переконання. Ми зробимо все, щоб світ не знав про ваші злочинні наміри, і він не буде знати.

— Навпаки, — перебив я, — програма свідчить про застосування конституційного права на самовизначення націй для захисту національних прав.

— Та хто ж ти такий, — знову спалахнув кадебешник, — щоб пхатися в державні справи?! Подумаєш, знайшовся самозванець! Для цього є партія. А ти вирішив плутатися партії під ногами — не вийде, партія відкине тебе вбік, в канаву, мов цуценя, зі своєї дороги! Та ти…

— Тихо! — гримнув на нього старший. — Ти ж бачиш, що Лук’яненко вважає себе розумнішим за всіх нас. А проте він дитя, бо в життя йде з паперовими мірками, такими, як конституція, право націй на самовизначення, замість йти в нього з життєвими мірками. Погано вчив Маркса, який ставить пануючий клас над законом. Пануючий клас у СРСР — це ми, комуністи. Ми пишемо закони і їх міняємо, як нам потрібно. Ми — над законом, а не під ним. І про це йому п’ять років московські професори казали, а він не зрозумів. Ідеяліст і романтик! Та закон — це просто наш інструмент, який ми використовуємо поряд з іншими інструментами для досягнення наших глобальних цілей. І якщо на нашому тріумфальному шляху до встановлення нашого передового соціялістичного ладу у всьому світі трапляються такі диваки, то невже ж ми не здужаємо їх усунути з дороги.

— Ось які ви: задля імперії та збереження своєї влади в ній ви обдурюєте цілий світ! І вивертаєте все шиворіт-навиворіт!

— Справу проти вас спочатку порушили були за статтею закону про антирадянську пропаганду і агітацію, потім перекваліфікували на статтю про зраду батьківщини (стаття 56 КК УРСР), — повідомив старший. — Думаю, слідчі правильно зробили. Стаття 56 передбачає смертну кару. Ви знаєте, що пролетарська революція уміє захищати себе.

Він натиснув кнопку в столі, і в дверях з’явився наглядач.

— Візьміть цього зрадника й відведіть до камери.

Я підвівся і рушив до дверей.

— Стояти! — зупинив мене старший. — Ви знаєте російську мову?

— Ні, не знаю. Моє знання російської мови починається за хутором Михайлівським.

— Відведіть! — наказав міліціонерам.

Вже на виході я почув:

— Упертий хохол!

— Фанатик! — підтвердив заввідділом.

— Ні, не фанатик, — гарячково заперечив йому професор. — Ви ж бачите, він не прямолінійний і не різкий. Перед тим як щось сказати, він встигає обдумати і свою найворожішу позицію подати в м’яко загорнуті слова. Навіть робить вигляд, буцім щось приймає з нашої аргументації й погоджується. Це найнебезпечніший варіянт націоналіста. І я побоююся, чи він не зумів нас обдурити!

Ці останні фрази долинули до мене вже в коридорі крізь прочинені двері.


* * *


Як мені стало відомо пізніше, після зустрічі зі мною київська цеківсько-чекістська група провела нараду з керівництвом УКДБ Львівської области за участю начальника слідчого відділу УКДБ при Раді Міністрів УРСР Львівської области майора Сергадєєва та старшого слідчого капітана Денисова.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Айвазовский
Айвазовский

Иван Константинович Айвазовский — всемирно известный маринист, представитель «золотого века» отечественной культуры, один из немногих художников России, снискавший громкую мировую славу. Автор около шести тысяч произведений, участник более ста двадцати выставок, кавалер многих российских и иностранных орденов, он находил время и для обширной общественной, просветительской, благотворительной деятельности. Путешествия по странам Западной Европы, поездки в Турцию и на Кавказ стали важными вехами его творческого пути, но все же вдохновение он черпал прежде всего в родной Феодосии. Творческие замыслы, вдохновение, душевный отдых и стремление к новым свершениям даровало ему Черное море, которому он посвятил свой талант. Две стихии — морская и живописная — воспринимались им нераздельно, как неизменный исток творчества, сопутствовали его жизненному пути, его разочарованиям и успехам, бурям и штилям, сопровождая стремление истинного художника — служить Искусству и Отечеству.

Екатерина Александровна Скоробогачева , Екатерина Скоробогачева , Лев Арнольдович Вагнер , Надежда Семеновна Григорович , Юлия Игоревна Андреева

Биографии и Мемуары / Искусство и Дизайн / Документальное
Идея истории
Идея истории

Как продукты воображения, работы историка и романиста нисколько не отличаются. В чём они различаются, так это в том, что картина, созданная историком, имеет в виду быть истинной.(Р. Дж. Коллингвуд)Существующая ныне история зародилась почти четыре тысячи лет назад в Западной Азии и Европе. Как это произошло? Каковы стадии формирования того, что мы называем историей? В чем суть исторического познания, чему оно служит? На эти и другие вопросы предлагает свои ответы крупнейший британский философ, историк и археолог Робин Джордж Коллингвуд (1889—1943) в знаменитом исследовании «Идея истории» (The Idea of History).Коллингвуд обосновывает свою философскую позицию тем, что, в отличие от естествознания, описывающего в форме законов природы внешнюю сторону событий, историк всегда имеет дело с человеческим действием, для адекватного понимания которого необходимо понять мысль исторического деятеля, совершившего данное действие. «Исторический процесс сам по себе есть процесс мысли, и он существует лишь в той мере, в какой сознание, участвующее в нём, осознаёт себя его частью». Содержание I—IV-й частей работы посвящено историографии философского осмысления истории. Причём, помимо классических трудов историков и философов прошлого, автор подробно разбирает в IV-й части взгляды на философию истории современных ему мыслителей Англии, Германии, Франции и Италии. В V-й части — «Эпилегомены» — он предлагает собственное исследование проблем исторической науки (роли воображения и доказательства, предмета истории, истории и свободы, применимости понятия прогресса к истории).Согласно концепции Коллингвуда, опиравшегося на идеи Гегеля, истина не открывается сразу и целиком, а вырабатывается постепенно, созревает во времени и развивается, так что противоположность истины и заблуждения становится относительной. Новое воззрение не отбрасывает старое, как негодный хлам, а сохраняет в старом все жизнеспособное, продолжая тем самым его бытие в ином контексте и в изменившихся условиях. То, что отживает и отбрасывается в ходе исторического развития, составляет заблуждение прошлого, а то, что сохраняется в настоящем, образует его (прошлого) истину. Но и сегодняшняя истина подвластна общему закону развития, ей тоже суждено претерпеть в будущем беспощадную ревизию, многое утратить и возродиться в сильно изменённом, чтоб не сказать неузнаваемом, виде. Философия призвана резюмировать ход исторического процесса, систематизировать и объединять ранее обнаружившиеся точки зрения во все более богатую и гармоническую картину мира. Специфика истории по Коллингвуду заключается в парадоксальном слиянии свойств искусства и науки, образующем «нечто третье» — историческое сознание как особую «самодовлеющую, самоопределющуюся и самообосновывающую форму мысли».

Р Дж Коллингвуд , Роберт Джордж Коллингвуд , Робин Джордж Коллингвуд , Ю. А. Асеев

Биографии и Мемуары / История / Философия / Образование и наука / Документальное