Засаднчі міфи ізраїльської політики

Їхня єдина турбота — створення потужної Жидівської держави і їхній расистський світогляд сприяли тому, що вони зайняли антианглійську, а не антинацистську позицію.

Після війни вони — конкретно Менахем Бегін і Іцхак Шамір стали керівниками першої величини в державі Ізраїль.

***

5 вересня 1939 року, через два дні після оголошення Англією і Францією війни Німеччині, Хаїм Вейцман, голова Жидівського агентства, написав прем'єр-міністрові Англії Чемберлену листа, у якому інформував його, що "Ми, жиди, на боці Великобританії та будемо боротися за демократію", уточнивши, що "жидівські уповноважені готові негайно укласти угоду, щоб можна було використовувати всі наші людські сили, нашу техніку, нашу матеріальну допомогу та всі наші здатності". Передруковане в "Джуїш кронікл" 1 вересня 1939 року, цей лист являв собою справжнє оголошення жидівським світом війни Німеччині і ставив проблему інтернування всіх німецьких жидів у концтаборах як "вихідців з народу, що перебуває в стані війни з Німеччиною".

Сіоністські керівники в епоху гітлерівського та муссолінієвського фашизму вели двозначну політику — від саботажу антифашистської боротьби до спроб співробітництва.

Головною метою сіоністів був не порятунок жидівських життів, а створення жидівської держави в Палестині. Перший керівник держави Ізраїль Бен-Гуріон заявив баз натяків перед сіоністськими керівниками поселенців: "Якби я знав, що можна врятувати всіх дітей Німеччини і вивезти їх до Англії або лише половину і вивезти їх до Ерець-Ісраелю (майбутньої держави Ізраїль, перекладається як “Земля Ізраїлю”), я вибрав би друге, тому що ми повинні брати до уваги не лише життя цих дітей, але й долю народу Ізраїлю".

^{Джерело: И. Гельбнор. “Сіоністська політика і долі європейського жидівства” в дослідженнях Яд ва-Шем. Єрусалим, том XII, с. 199.}

"Порятунок європейських жидів не стояв на чолі списку пріоритетів правлячого класу. Головним для них було державотворення".

^{Джерело: Том Сєгев (Tom Segev). Сьомий мільйон. Вид. Діани Леєй, Париж, 1993, с. 539.}

"Чи повинні ми надавати допомогу всім, хто її потребує, без огляду на характеристики кожного? Чи не повинні ми надати цій акції сіоністський національний характер і спробувати врятувати, насамперед, тих, хто може бути корисним для землі Ізраїльської та для юдаїзму? Я знаю, може здатися жорстоким порушувати питання таким чином, але ми повинні, на жаль, усвідомити, що якщо ми можемо врятувати 10000 чоловік з 50000, які можуть внести вклад у створення країни і справу національного відродження, або мільйон жидів, які стануть для нас тягарем або в найкращому разі мертвим капіталом, ми повинні обмежитися порятунком 10000, які можуть бути врятовані, незважаючи на прокльони та заклики мільйона, що не береться до уваги".

^{Джерело: Меморандум "Комітету порятунку" Жидівського агентства, 1943. Цитується у вищезгаданій книзі Тома Сєгева.}

Цим фанатизмом надихалося, наприклад, поводження сіоністської делегації на конференції в Евіані в липні 1938 1938 року, коли представники 31 держави зібралися, щоб обговорити питання влаштування біженців з нацистської Німеччини: сіоністська делегація вимагала як єдино можливе рішення відправлення 200000 жидів у Палестину.

Жидівська держава була важливіше життя жидів.