Засаднчі міфи ізраїльської політики

"Німецький Бейтар одержав нове ім'я: Герцлія. Діяльність цього руху в Німеччині потребувала дозволу гестапо; насправді Герцлія перебувала під заступництвом цього відомства. Одного разу група есесівців напала на літній табір Бейтара. Глава руху поскаржився в гестапо і через кілька днів таємна поліція повідомила, що винні есесівці покарані. Від гестапо надійшов запит у Бейтар, яку компенсацію можна було б вважати адекватною. Рух зажадав, щоб була знята недавня заборона на носіння його членами коричневих сорочок; вимога була задоволена".

^{Джерело: Бен-Єрухам. Книга Бейтара, т. II, с. 350.}

Циркуляр з Вільгельмштрассе вказував: "Цілі цієї категорії (жидів, які противляться асиміляції і виступають за збір своїх одновірців у національному осередку), у першу чергу сіоністів, мало відрізняються від цілей німецької політики стосовно жидів".

^{Джерело: Циркуляр Бюлова-Шванте всім дипломатичним місіям Рейха, № 83, 28 лютого 1934 р.}

"Немає жодної причини, — писав Бюлов-Шванте до МВС — перешкоджати адміністративними заходами сіоністській діяльності в Німеччині, тому що сіонізм не суперечить програмі націонал-соціалізму, мета якої — змусити жидів поступово виїхати з Німеччини".

^{Джерело: лист № ZU83-21, 28/8 від 13 квітня 1935 р.}

Ця директива, що підтверджувала попередні заходи, була виконана досконально. Виходячи із привілейованого статусу в нацистській Німеччині, баварське гестапо направило 28 січня 1935 року поліції наступний циркуляр: "Із членами сіоністської організації, через їхню діяльність, орієнтованої на еміграцію в Палестину, не слід звертатися з такою ж строгістю, яка необхідна при поводженні із членами (ассіміляціоністських) німецьких жидівських організацій".

^{Джерело: К. Гроссман. Сіоністи і не-сіоністи під владою нацистських законів 30-х років. Щорічник, т. VI, с. 310.}

"Сіоністська організація німецьких жидів легально існувала до 1938 року, п'ять років після приходу Гітлера до влади".

"Юдіше Рундшау" (газета німецьких сіоністів) виходила до 1938 року".

^{Джерело: І.Лейбовіц. Ізраїль і юдаїзм. Вид. Даєте да Броувер, 1993, с. 116.}

В обмін на їхнє офіційне визнання єдиними представниками жидівської громади, сіоністські керівники порушували бойкот, який намагалися організувати всі антифашисти світу.

З 1933 році почалося економічне співробітництво: були створені дві компанії: "Хаавара" у Тель-Авіві і "Палтрой" у Берліні.

Механізм операцій був наступний: жид, що хотів емігрувати, клав у банк Вассермана в Берліні або в банк Варбурга в Гамбурзі мінімальну суму 1000 фунтів стерлінгів. На цю суму жидівські експортери могли закупити німецькі товари, призначені для Палестини, і виплатити відповідну вартість у палестинських фунтах на рахунок компанії "Хаавара" в Англо-палестинському банку в Тель-Авіві. Коли емігрант прибував у Палестину, він одержував суму, еквівалентну тій, яку поклав у банк у Німеччині.

Багато майбутніх прем'єр-міністрів Ізраїлю брали участь у компанії "Хаавара", а саме Бен-Гуріон, Моше Шарет (який звався тоді Моше Шерток), пані Голда Меїр підтримувала її з Нью-Йорку, а Леви Ешкол був її представником у Берліні.