Засаднчі міфи ізраїльської політики

Сам Хесс пояснив: перші заяви були зроблені під контролем польської влади, яка його заарештувала.

У книзі "Комендант Освенціма: автобіографія Рудольфа Хесса", говориться на с. 174:

"Під час мого першого допиту визнання були з мене вибиті. Я не знаю, що в цьому протоколі, хоча я його підписав" (5.956)[6].

Хесс сам описав у своїх краківських рукописах обставини першого допиту, якому його піддала британська військова поліція.

"Я був арештований 11 березня 1946 року в 23 години… "Філд Секьюрити Поліс" піддала мене хворобливій обробці. мене доставили в Хайде, у ту саму казарму, звідки я був звільнений англійцями вісім місяців тому назад. Тут відбувся мій перший допит, у ході якого були використані кулачні аргументи. Я не знаю змісту протоколу, хоча я його підписав. Стільки алкоголю та ударів батогом — це було занадто навіть для мене. Кілька днів по тому мене доставили в Майден на Везері, головний слідчий центр британської зони. Там із мною поводилися ще гірше з подачі прокурора та коменданта".

^{Джерело: документ No-1210.}

Лише в 1983 році було підтверджено, що Рудольфа Хесса піддали тортурам, щоб одержати від нього "докази", що він знищив до 1943 року в Освенцімі "два з половиною мільйони жидів".

Руперт Батлер написав книгу "Легіони смерті". Він навів у ній свідчення Бернарда Кларка, що заарештував Рудольфа Хесса, домігшись від його дружини під погрозою смерті її самої і її дітей адреси ферми, де ховався Хесс і де він був арештований 11 березня 1946 року. Батлер розповідає, що йому знадобилися три дні тортур, щоб одержати "зв'язну заяву" (яку ми тільки що процитували, підписану 14 березня 1946 року о 2 годині ранку).

Після арешту його били настільки, що "зрештою військовий медик був змушений втрутитися, сказавши капітанові: "Накажіть припинити, інакше Ви отримаєте труп".

Слід зазначити, що Батлер, як і його співрозмовник Кларк, здається цілком задоволені застосовуванням катувань.

Американська слідча комісія в складі суддів Ван Родена та Сімпсона, відряджена до Німеччини в 1948 році з метою розслідувати порушення, зроблені американським військовим трибуналом у Дахау, який судив 1500 німецьких полонених і засудив 420 з них до смертної кари, установила, що обвинувачувані піддавалися фізичним і психічним катуванням всіх видів, для того щоб змусити їх зробити потрібні "визнання". В 137 з 139 досліджених випадках німецькі полонені одержували в ході допитів удари ногою по яйцях, які залишали незагойні рани.

^{Джерело: інтерв'ю судді Едуарда Ван Родена журналу "Прогресів" у лютому 1949 року.}

Освенцімський процес

Доля головного обвинувачуваного, останнього коменданта Освенціму Рихарда Бера, який вмер перед початком процесу, заслуговує на особливу увагу. Він був арештований у грудні 1960 року на околицях Гамбургу, де він жив і працював лісником. У червні 1963 року він помер у в'язниці за таємничих обставин.

Відповідно до багатьох джерел і звітів французької преси, Бер під час попереднього загратування завзято відмовлявся підтвердити існування газових камер у секторі, що колись перебував під його доглядом.

^{Джерело: Герман Лангбайн. Освенцімський процес. Франкфурт, 1965.}

Звіт про розтин Судово-медичного інституту при Франкфуртском університеті засвідчує: "Не можна виключити отруєння отрутою, що не має запаху і не спричиняє роз'їдаючої дії".