Засаднчі міфи ізраїльської політики

Нюрнберзький адвокат Еберхард Енгельгардт цитує цей уривок із звіту про розкриття в листі, спрямованому до Франкфуртської прокуратури 12 листопада 1973 року, і стверджує, що Бер був отруєний під час слідства.

Другий приклад: звіт Герштейна, офіцера СС, який настільки явно відхиляється від істини, що Нюрнберзький військовий трибунал відмовився прийняти його як доказ 30 січня 1946 року, але він був використаний на процесі Ейхмана в Єрусалимі в 1961 році.

Відповідно до цього "свідка", число жертв (60000 у день у трьох таборах: Бельзеці, Треблінці і Собіборі) досягало 25 мільйонів.

^{Джерело: P.S.1553.}

Крім того, він бачив 700 або 800 чоловік, втиснутих стоячи до кімнати площею 28 квадратних метрів (більше 28 чоловік на квадратний метр!).

Професор Рок написав дисертацію, що показує неспроможність "звіту Герштейна" і заслужила високу оцінку. Ален Деко в "Матен де Парі" від 13 грудня 1986 року писав, що "всі дослідники повинні відтепер враховувати цю роботу", додаючи, що професор Рок "у цей час є людиною, найкраще інформованою про справу Герштейна".

Після цього в хід пішли адміністративні заходи. Рок підготував свою дисертацію в Парижі під керівництвом професора Ружо, а захист був перенесений у Нант, під керівництво професора Рив'єра. Потім під приводом, що він не сплатив свій запис на літературний факультет у Нанті, Анрі Рок був позбавлений докторського ступеня.

Третій приклад, що стосується самих знаменитих "свідків": доктор Міклош Нізлі, що написав "Лікар з Освенціму" (опублікований Жаном Полем Сартром в 1953 році в "Ле Тан Модерн"), депортований угорський лікар.

Приклад: газові камери, повідомляє нас Міклош Нізлі, мали довжину 200 м. У Нюрнберзьких документах говориться, що вони мали площі або 210 м2, або 400 м2, або 580 м2. Це дає відповідно ширину 1 м 05 див, 2 метри або 2 м 90 див. Цього занадто мало, щоб 3000 чоловік входили та вільно переміщалися усередині при наявності колон у центрі і ослонів з кожної сторони.

Примітно, що "Енциклопедія юдаїка" (1971) і "Енциклопедія Голокосту" (1990) тепер навіть не згадують цей опус, оскільки, безсумнівно, вважають його дискредитованим після критики якій піддав його Поль Рассіньє.

Його перше твердження: коли він прибув у табір (наприкінці травня 1944 року), винищування в газових камерах тривало вже 4 роки. Але Нюрнберзький документ No 4.401 указує, що команди крематоріїв були утворені лише в серпні 1942 року, а документ 4.463 — що вони були готові лише 20 лютого 1943 року.

У серпні 1960 року Мюнхенський інститут сучасної історії зробив заяву для преси:

"Газові камери в Дахау ніколи не були добудовані та не вводилися в дію… Масове знищення жидів у газових камерах почалося в 1941-42 р. і тільки в деяких місцевостях окупованої Польщі, за допомогою технічних установок, призначених для цієї мети, але в жодному разі не на німецькій території".

^{Джерело: "Ді Цайт", 19 серпня 1960.}

Інші приклади.

Заукель (один з головних обвинувачуваних). Засідання Нюрнберзького Трибуналу 30 травня 1946 року:

"Я підтверджую, що мій підпис фігурує в цьому документі. Я прошу в трибуналу дозволу пояснити, яким чином цей підпис був отриманий.

Цей документ був мені представлений у готовому вигляді. Я попросив дозволу прочитати його і вивчити, щоб вирішити, чи повинен я його підписувати. У цьому мені відмовили… Потім увійшов чи то польський, чи то російський поліцейський і запитав: "Де цей листок Заукеля? Ми заберемо Заукеля із собою, а його родина буде доставлена на радянську територію". Я батько п'ятьох дітей і, розмислюючи про свою родину, я підписав цей документ".

***

Зі свідчень обвинувачуваних особливо викривальними були показання генерала Олендорфа. Він керував з літа 1941 по літо 1942 року "айнзацкомандами", яким було доручено знищувати політичних комісарів, котрі керували партизанським рухом на півдні Росії. На Нюрнберзькому процесі він заявив, що одержав усні накази, що додали до його функцій знищення жидів, включаючи жінок і дітей за допомогою спеціально пристосованих для цієї мети вантажівок.