Цілком навпаки — безліч світлин, які дозволяють бачити всю місцевість у цілому, не тільки не містять нічого, що підтверджувало б версію про подібне знищення, але виключають варіант, що воно могло відбуватися в той же самий час у якомусь "таємному" місці табору. Коментар Прессака, складений шляхом екстраполяції, дозволяє виявити механізм публікації.
Але найбільше оригінальних фотознімків зібрав і провів їх кваліфікований та строгий аналіз канадець Джон Болл, фахівець із інтерпретації аерофотознімків. Його висновки знаходяться у повному протиріччі з офіційною історією.
Утім, вся сукупність технічних питань була піднята під час процесу Ернста Цюнделя в Канаді, коли обидві сторони мали можливість вільно та повністю висловитися. Звіт про цей процес є надзвичайно важливим джерелом для кожного чесного історика, тому що він дозволяє дізнатися про всі висловлені тези і побачити їхні протиріччя. Заяви обох сторін мають тим більшу цінність і тим більше значення, що кожна сторона висловлювалась з урахуванням негайної критики з іншої сторони.
Одна деталь, як мені представляється, має вирішальне значення: 5 і 6 квітня 1988 року директор крематорію в Калгарі (Канада) Іван Лагасе — крематорію, схожого за типом і конструкцією із крематорієм у Біркенау і побудованого в 1943 році — перерахував обов'язкові технічні вимоги до споруджень такого типу. Він говорив про необхідність перерв для охолодження між кремаціями та після введення одного тіла, без чого можливе ушкодження вогнетривкої обшиви печей.
Лагасе попросили висловити його думку щодо оцінки пропускної здатності 46 печей в 4 крематоріях у Біркенау, яку зробив Хілберг у своїй книзі "Знищення європейських жидів" (2-е видання, с. 978). За заявою Хілберга, "теоретична щоденна пропускна здатність 46 печей у Біркенау становила більше 4400, але з урахуванням зупинок і затримок практична межа була меньшою".
Лагасе назвав це твердження "абсурдним" і "нереалістичним". Припускати, начебто 46 печей могли спалювати більше 4400 трупів у день смішно. Ґрунтуючись на своєму власному досвіді, Лагасе стверджує, що в Біркенау можна було спалювати 184 тіла на день.
Це вам не книга начебто "Крематоріїв Освенціма" Прессака з підзаголовком "Механізм масового вбивства" (1993), у якій "газовим камерам" присвячений всього лише один розділ на 20 сторінках (з 147) і навіть не цитується звіт Лейхтера, який Прессак "спростовував" в 1990 році (знов-таки при фінансовій підтримці Фонду Кларсфельда). На це "спростування" ніхто більше не насмілюється посилатися, щоб врівноважити аналіз Лейхтера.
Також не було наукового і публічного обговорення фахівцями різного рівня компетентності звіту інженера Фреда Лейхтера, Краківської контр-експертизи 1990 року і Віденської експертизи, які підтвердили висновки Лейхтера. У цілому з проблеми "газових камер" виникають сумніви і навіть скептицизм.
Дотепер стосовно тих, хто заперечує офіційну історію, єдиними аргументами залишаються відмови від обговорення, замахи і репресії.
"За прикладом божественної обітниці, що міститься в Біблії, геноцид є елементом ідеологічного виправдання створення держави Ізраїль".
Для визначення того, як нацисти поводилися з жидами, часто вживаються три терміни: геноцид, Голокост, Шоа.
Термін "геноцид" має точне значення, виражене у самій його етимології — винищування раси. Для цього потрібно припустити, що існує жидівська "раса", як вважали гітлерівські нацисти і як дотепер вважають ізраїльські керівники.
Чи мав місце в ході війни геноцид жидів?
Термін "геноцид" у всіх словниках має точний сенс. Словник Ларусса, наприклад, дає таке визначення: "Геноцид: методичне винищування етнічної групи шляхом знищення окремих її членів".
Це визначення можна застосувати буквально лише до випадку завоювання Ханаана Ісусом Навином, коли нам говориться про кожне завойоване місто: "жодного не залишилося в живих" (наприклад, Числа XXI, 35).