Засаднчі міфи ізраїльської політики

Таким чином, це слово неправомірно використовувалося в Нюрнберзі, тому що мова не йшла про знищення всього народу, як це було у випадку з "священним винищуванням" амалекітян, ханааніїв і інших народів, про які в книзі Ісуса Навина говориться, що від Еглона до Хеврона він "нікого не залишив, хто вцілів би" (X, 37), а в Хагорі "людей же всіх повбивали мечем так, що винищили всіх їх… не залишили жодної душі" "(XI, 14).

На противагу цьому після 1945 року мав місце бурхливий підйом жидівства (його визначення як "раси" взято з гітлерівського словника) в усьому світі.

Поза всяким сумнівом, жиди були однією з улюблених мішеней Гітлера через його расистську теорію вищості "арійської раси" і систематичного ототожнення ним жидів з комунізмом, що був його головним ворогом (про що свідчать страти тисяч німецьких комуністів, а пізніше, у ході війни, жорстокість Гітлера проти слов'янських бранців). Для цієї амальгами він і винайшов термін "жидобільшовизм".

З часу створення націонал-соціалістичної партії він ставив своєю метою не тільки викорінювання комунізму, але й вигнання всіх жидів, спочатку з Німеччини, а потім із всієї Європи, коли він стане її хазяїном, до того ж самим нелюдським чином: спочатку шляхом еміграції, потім вигнання, а під час війни — шляхом ув’язнення в концтаборах, спочатку в Німеччині, а потім передбачалася депортація, спочатку на Мадагаскар, який повинен був стати величезним гетто для європейських жидів, а потім на Схід, на окуповані території, насамперед у Польщу, де проводилося знищення слов'ян, жидів, циган, спочатку на примусових роботах на службі воєнної промисловості, потім у результаті жахливих епідемій тифу, про розмах яких свідчить збільшення числа крематоріїв.

Який був страшний баланс цієї озлобленості гітлерівців проти жертв їхньої політики і расизму?

Друга світова війна забрала 50 мільйонів жертв, з них 17 мільйонів радянських людей і 9 мільйонів німців. Польща, інші окуповані країни Європи, а також мільйони солдат з Африки та Азії, мобілізованих на цю війну, що, як і перша, виникла в результаті суперництва західних держав, дорого заплатили за це своїми життями.

Таким чином, гітлерівське панування було не тільки одним великим погромом — головними і чи не єдиними жертвами якого були жиди, як намагається запевняти пропаганда певного типу. Це була людська катастрофа, що, на жаль, мала прецедент, тому що Гітлер застосував до білих те, що європейські колонізатори протягом п'яти століть застосовували до "кольорових", від американських індіанців, 60 мільйонів яких з 80 були знищені (і теж не стільки зброєю, скільки каторжними роботами та епідеміями), до африканців, від десяти до двадцяти мільйонів яких депортовані в Америку, причому рабовласники отримували одного раба, убивши 10 осіб в ході полювання за неграми, що обійшлося Африці в 100 або 200 мільйонів життів.

Міф, який розповсюджується усім світом сповіщає про "найбільший геноцид в історії", означає для західних колонізаторів віддання забуття їхніх власних злочинів (геноциду американських індіанців і торгівлі африканськими рабами), для Сталіна — замазування його диких репресій. Для англо-американських керівників — бойні в Дрездені 13 лютого 1945 року, коли в полум'ї від фосфорних бомб за кілька годин загинули 200 000 мирних жителів, без військових підстав, тому що німецька армія відступала на всьому східному фронті під натиском радянських військ, які в січні були вже на Одері. Для США, які скинули на Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, після чого "200 000 чоловік загинули, а 150 000 поранених були приречені на більш-менш довге вгасання"

^{Джерело: Поль-Марі де ля Горце. 1939–1945. Невідома війна. Вид. Фламмаріон, Париж, 1955, с. 535.}

Цілі були не військовими, а політичними. Черчілль писав в 1948 році у своїй книзі "Друга світова війна" (том VI):

"Було б невірним припускати, начебто доля Японії була вирішена атомною бомбою".

Американський адмірал Вільям А. Ліхі (William A. Leahy) у своїй книзі "Я був там" підтверджує: "На мій погляд, використання цієї варварської зброї в Хіросімі і Нагасакі не дуже-те допомогло у війні проти Японії".

І справді, імператор Японії Хірохіто 21 травня 1945 року вже почав переговори з Радянським Союзом (який ще не знаходився в стані війни з Японією) про капітуляцію своєї країни за допомогою свого міністра закордонних справ і радянського посла Якова Маліка. "Принцові Коное було наказано готуватися до поїздки в Москву для прямих переговорів з Молотовим".

^{Джерело: Поль-Марі де ля Горце (Paul-Marie de la Gorce), цит. тв., с. 532.}

"У Вашингтоні добре знали про японські наміри. Агент "Меджик" (Magic) повідомив про переписку міністра закордонних справ з його колегою в Москві" (там же, с. 533).