Засаднчі міфи ізраїльської політики

Візенталь запустив легенду про "мило із чоловічини" у статтях, опублікованих в 1945 році в газеті австрійської жидівської громади "Дер Нойе Вег". Так у статті з назвою "РІФ" він писав:

"Жахливі слова "відправити на мило" вперше довелося почути наприкінці 1942 року. Це було в Генерал-Губернаторстві (тобто в Польщі), а фабрика знаходилася в Галичині, у Бельзені. Із квітня 1942 року по травень 1943 року 900000 жидів були використані як сировина для цієї фабрики".

Після переробки трупів на сировину, писав Визенталь, "жирові відходи використовувалися для виготовлення мила". І далі: "З 1942 року люди в Генерал-губернаторстві добре знали, що означає мило РІФ. Цивілізований світ не може собі уявити, яку радість це мило викликало в нацистів у Генерал-губернаторстві і їхніх дружин. У кожному шматку мила вони бачили жида, який чаклунським чином засунутий туди і не стане другим Фрейдом, Эрліхом або Ейнштейном"..

Меморіал Яд ва-Шем цілком офіційно відповідає, що нацисти не робили мила з жидівських трупів. Під час війни Німеччина страждала від нестачі жирів і виробництво мила перейшло під контроль уряду. На шматках мила ставилися букви RIF — абревіатура німецьких слів «Reichsstelle für industrielle Fettversorgung» (чистий промисловий жир). Хтось прочитав букву І як J (Jüdisches) і відповідно розшифрував "чистий жидівський жир". Слух поширився швидко.

***

Існує три документи, які дозволяють, якщо їх серйозно та привселюдно обговорити, покласти кінець полеміці про "газові камери": це "Звіт Лейхтера" (5 квітня 1988), Краківська контр-експертиза від 24 вересня 1990 і Віденська експертиза.

Газ Циклон-Б на основі синильної кислоти, як стверджують, використовувався для вбивства безлічі ув'язнених. Звичайним його призначенням ще до першої світової війни була дезінфекція білизни і інструментів для запобігання поширенню епідемій, особливо тифу. Проте синильна кислота була вперше використана для страти засудженого до смерті в штаті Арізона в 1920 році, а потім і в інших американських штатах — у Каліфорнії, Колорадо, Меріленді, Міссісіпі, Міссурі, Неваді, Нью-Мексико і Північній Кароліні.

^{Джерело: звіт Лейхтера (№ 9.004).}

Інженер Лейхтер був консультантом із цих питань у штатах Міссурі, Каліфорнія і Північна Кароліна. Сьогодні більшість штатів відмовилося від цього способу страти через високу ціну не тільки газу HCN, але й устаткування для його виробництва і застосування, що з урахуванням необхідних заходів безпеки робить цей спосіб страти найдорожчим.

Крім того, для вентиляції, необхідної після окурювання газом Циклон Б, потрібно мінімум 10 годин в залежності від розмірів приміщення (6.005).

Для герметичності приміщення повинне бути обшите епоксидом або нержавіючою сталлю, а двері повинні бути постачені шарнірами з азбесту, неопрену або тефлону (7.0001).

Відвідавши і провівши попередню експертизу передбачуваних "газових камер" в Освенцімі-Біркенау та інших східних таборах, Лейхтер зробив наступні висновки (12.001 — із приводу бункерів 1 і 2 в Освенцімі):

"Огляд на місці цих будівель показав, що їхня конструкція була зовсім непристосованою і небезпечною у випадку їх використання як камер для страти. Для цієї мети нічого не передбачено".

Крематорій 1 примикає до госпіталю СС в Освенцімі і його каналізація виходить до головної стічної канави табору, таким чином газ міг би проникнути в усі приміщення табору (12.002). Будівля в Майданеку не могла використовуватися для мети, що їй приписується, і не відповідає навіть мінімальним вимогам, які пред'являються до конструкції газових камер".

Лейхтер робить висновок, що не виконана жодна з вимог до газових камер для вбивства людей. Ті, хто там працював, ставили б під загрозу і своє власне життя і життя оточуючих (32.9121). Не було ніяких засобів вентиляції і розподілу повітря, а також додавання речовин, необхідних для газу Циклон Б (33.145).

"Вивчивши всі документи і оглянувши всі місця в Освенцімі, Біркенау та Майданеку, автор вважає, що докази незаперечні: у жодному із цих місць не було газових камер для страти".

^{Джерело: звіт складений у Мілдені, штат Массачусетс, 5 квітня 1988 року, Фред Лейхтер мол., головний інженер.}

На процесі Цюнделя в Торонто адвокат Крісті показав, скільки "свідчень" суперечить реальним хімічним і технічним можливостям. От типовий приклад: