Засаднчі міфи ізраїльської політики

а) Рудольф Хесс у книзі "Комендант Освенціма" пише на с.198:

"Двері залишалися відкритими на півгодини після подачі газу і поновлення вентиляції. Робота із збирання трупів починалося негайно". "Вона виконувалася з байдужністю, як частина повсякденної роботи. Волочачи трупи, люди їли та курили".

— Вони навіть не були в масках? — запитав адвокат Крісті (5-1123).

Неможливо мати справу із трупами, які піддавалися впливу газу Циклон Б, через півгодини по тому і при цьому навіть їсти, пити та курити. Щоб усунути небезпеку, потрібні мінімум 10 годин вентиляції.

б) Адвокат Крісті пред'явив документ PS 1553 Нюрнберзького процесу, в якому Хілберг визнає, що така ж кількість газу Циклон Б була відправлена в Оранієнбург, як і в Освенцім, притім того ж дня.

Але Хілберг сказав, що Оранієнбург був "концтабором і адміністративним центром, де нікого, наскільки йому відомо, не вбивали газом".

Експертиза Лейхтера показала також, що сліди синильної кислоти газу Циклон Б набагато більше помітні в приміщеннях, які безсумнівно використовувалися для дезінфекції, чим у передбачуваних "газових камерах".

"Можна було очікувати виявлення більш високих доз синильної кислоти в зразках, взятих у перших газових камерах (через більшу кількість газу, що використовувався, відповідно до джерел, у цих місцях), чим у контрольних зразках. Насправді все виявилося навпаки, внаслідок чого ми змушені зробити висновок, що ці приміщення не були газовими камерами, що призначалися для страти".

^{Джерело: звіт Лейхтера (цит. тв.) 14.006.}

Цей висновок підтверджений контр-експертизою, проведеною Краківським інститутом судово-медичної експертизи з 20 лютого по 18 липня 1990 року, результати якої були повідомлені Музею листом від 24 вересня 1990 року. Тоді ж була прибрана меморіальна дошка із цифрою "4 мільйони".

^{Джерела: Документ Інституту, реєстраційний номер 720.90. Документ Музею, реєстраційний номер 1-8523/51+1860.89.}

Туристам показують, зрозуміло, не діючу, більш-менш халтурну реконструкцію "газових камер" — навіть там, де їх, як добре відомо, ніколи не було, як наприклад, у Дахау.

в) Лейхтер досліджував місця, які, відповідно до офіційних карт Біркенау, використовувалися нацистами в якості "ровів для кремації", щоб позбутися від трупів. Більшість літературних текстів про Голокост описує їх як рови глибиною близько 6 футів… Найцікавішим є те, що рівень ґрунтових вод у цих місцях має глибину один-півтори фути (30–50 см — прим. перекладача). Лейхтер підкреслив, що неможливо спалювати трупи під водою. І немає жодних підстав вважати, що ситуація змінилася з часів війни, тому що література про Голокост описує табори в Освенцімі і Біркенау як побудовані на болоті (32.9100.9101). Однак на виставці представлені навіть фотографії ровів, що нібито використовувалися для кремації.

Що стосується крематоріїв у ровах на відкритому повітрі, то в документі 14.008 говориться: "Табір Біркенау був побудований на болоті, у багатьох місцях вода перебувала приблизно в 60 см від поверхні. На думку автора даного звіту, у Біркенау ніколи не було ровів для кремації".

Цінний для об'єктивного вивчення документ із числа неспростовних документів з комплексу Освенцім-Біркенау й, зокрема, про цю горезвісну кремацію на відкритому повітрі, коли "дим затьмарював все небо", згідно з великою кількістю свідчень, — це серія аерофотознімків Освенціма та Біркенау, зроблених американською авіацією і опублікованих американцями Діно Бруджіоні та Робертом Пуарьє ("Повторний візит на місця Голокосту. Ретроспективний аналіз комплексу таборів знищення в Освенцімі і Біркенау", ЦРУ, лютий 1979. Вашингтон, 19 сторінок).

Незважаючи на ортодоксальні коментарі, аналітики з ЦРУ не виявили на цих знімках нічого, що відповідало б тому вогненному пеклу, полум'я якого, як нам мають нахабність вселяти, пожирало до 25000 трупів у день, у період із травня по серпень 1944 року, коли депортували угорських жидів. На аерофотознімках (26 червня і 25 серпня 1944 р.) немає ніяких слідів диму; ніякої концентрації натовпів людей, взагалі ніякої особливої діяльності.

"Освенцімський альбом" — збірник 189 фотографій, зроблених в тому ж таборі Біркенау в той же період — опублікований із введенням Сержа Кларсфельда і коментарем Прессака показує 189 сторінок з життя концтабору після прибуття конвою депортованих з Угорщини. І тут знову абсолютно нічого, що підтверджувало б масові та систематичні знищення.