Жiнка його мрiї

Йому знову треба було повертатися. У таких випадках він завжди зупинявся у Іви. Але потім він подумав, що з дільниці саме туди треба їхати. На Цапу нічого не було, ніякої зачіпки, але він лишив його до ранку в камері. Нічого з таким не трапиться. Потім з оскомою подумав про Іву. Телефонний дзвоник вивів його з напівсонного настрою. Але мобільний зв’язок, як завжди, потребував кращого. Номер відбило, і він здивовано побачив, якщо з його досвідом можна чомусь дивуватися: телефонувала Іва. Він ліньки вийшов на трасу. Сніг дрібно сіяв у світлових прольотах. Траса порожня, а на тому кінці, під самим стовпом, що насправді був пам’ятником, щось вовтузилося. Це лейтенанту не сподобалося, але він продовжував зупиняти таксі, не переймаючись: дільничним один хрін нема чим зайнятися, досить з нього Цапи й таке інше. Але сідаючи у пошарпаного «жигулика», він напевне знав, що до Іви не дістанеться сьогодні, але якщо щось і буде, то в інший спосіб. І знову лейтенанта розбила сонна байдужість. Траса нагадувала повсть, просяклу водою. Музика з приймача то видавала такі децибели, що макітрилося в голові, то пропадала зовсім, і він у перервах слухав, як працює движок. Машини і жінки його заспокоювали. Зараз тільки машини. Тут він попросив водія звернути до лікарні.

Коли Іва повернулася, то Лінда лежала гола, закинувши ногу на ногу, привабливо звісивши свій пупсячий животик.

Світло було неяскравим. Це нагадало Іві дитячі походеньки, дитячі хитрощі, перші сексуальні дурощі. На екрані бігали зелені й сині гуманоїди. Вона курила в ліжку. Ця неприємність – тільки вона курила в ліжку, ніхто більше. Її потягнуло, відразу од живота. Іва сіла поруч. Вона нахилилася низько, над самими губами Лінди. Лінда важко потягнулася до Іви, торкнувши пальцями соска. Іва притиснула плечі, сама дивуючись, як воно виходить легко. Іва сказала:

– Ти хочеш… Хочеш…

– Так… Люба… Мила…

Іва нахилилася близько і лизнула губи Лінди. Іві зробилося ніяково. І вона дала Лінді ляпаса. З усього маху. На витягнуту руку. Лінда мотнула головою, стулила ноги.

– Якого хєра! – закричала вона.

– Чого тобі не вистачає? Одягнися, сука, – спокійно сказала Іва.

– Хто ти така! Сучка недотрахана. Ти чого від мене хочеш? Чого чіпляєшся? – Лінда захникала.

Іва дивилася на її животик, і в голові стояв чад. На вулиці пішов дощ. Вона враз уявила темряву і дощ. Їй зробилося противно, самотньо, і вона розуміла, що безглуздо щось нині вирішувати.

– Я поїхала додому, – сказала Іва.

– А мені що накажеш робити? – занила Лінда.

Іва відзначила, що вона гарна, по-наївному, по-дурному, і у ній дійсно є щось таке пацаняче, але водночас жіноче. Їй зробилося шкода Лінду, але потім жаль швидко змінився на відразу. Іва лягла на диван, поруч Лінди, і відразу зрозуміла, що сьогодні вона нікуди не поїде. Баржу хилитало на хвилях. Несподівано вона відчула спокій, байдужий і теплий, наче ти знаходишся в обіймах коханого чоловіка. Саме про це зараз Іва не хотіла думати. Потім її знову почала дратувати Лінда. Але вона поклала руку на її животик. Теплий, пружний пупсячий животик.

– Поцілуй мене, – попросила Лінда.

– Вгамуйся, – спокійно сказала Іва, прийняла руку і почала спостерігати, як золотим трикутником ворушиться портьєра.

– Якщо вони не з’являться до дванадцяти, нам треба тікати… Тікати світ за очі…

– Хм, тобі легко говорити. У тебе нема роботи. Нема того, що я роками підіймала, камінь за каменем, – пронила Лінда, й Іві вкотре зробилося її шкода.

Воно то й справді: впливові друзі, вечірки, прийоми, кожен день на екрані, й мільйони мріють запхнути у неї свою штуку. А ця дурнувата сучка поміняла шило на мило. Ось так, не інакше. Вона потягнула Лінду до себе і стиснула горло пальцями. Лінда спочатку не пручалася, але нарешті до неї дійшло, і вона спробувала цапнути кігтиками Іву по обличчю. Потім Лінда забила ногами. Вона відштовхнула нарешті Іву і навкарачки подалася до виходу. Іва підвелася і з усього маху ударила ногою у звисаючий живіт Лінди. Лінда квакнула жабкою, перевернулася й упала на спину.

– Не треба! Не треба! Не треба! – Лінда не благала, а верещала.

Іва спокійно роззирнулася і пішла до вікна. На столику взяла важку бронзову попільничку: дві німфи злилися в пристрасному поцілунку. Це ж таке треба, – подумалося Іві. Вона гепнула Лінду по голові попільницею. Лінда затихла відразу. Але Іва для годиться лупонула ще кілька разів. Заглянула в осклілі очі Лінди, потім сіла, закурила і стала на щось чекати.

Напевне, марево пожежі побачили всі. Напарник біг за Марі упродовж берега, і чорна вода у Дніпрі видавалася йому смолою. Вони проскочили чагарник, потім мокру і в’язку галявину, вийшли на вкатану трасу, яку ще кілька років тому ніхто не бачив. Напарник зупинився, зігнувшись і обіпершись долонями в коліна. Палала баржа, і вода навколо кипіла. Нічого особливого: або черговий притон, або ще щось. Вони, напевне, запізнилися. Аби вони були трохи більш здогадливими, то цього б, звісно, могло не статися.

– Викликай пожежників, нам тут робити нема чого, – сказав він.

– Так. Викликай пожежників, – повторила Марі.