Житіє Моє

А може, це знак? Саме тепер, коли світом знову ходить тінь проклятого Роланда.

- Знайти заміну Дерику важко, але необхідно, - скинув з себе миттєву замисленість патріарх. - Молодого некроманта треба позбавитися.

- Чи варто напружуватися? - засумнівався співрозмовник. - Після отриманих травм він навряд чи візьметься а старе.

Посвячений Хаіно відвернувся від вікна. Йому вже давно не доводилося розтлумачувати помічникам настільки очевидні речі.

- Цей чаклун здійснив неможливе. Розумієте? Не просто те, що ніхто перед ним не робив, а те, що навіть теоретично вважалося таким, що реалізувати не вийде. Повірте, я знаю, про що кажу. Таких унікумів треба душити до того, як вони наберуть силу. Вистачить з нас одного Роланда-губителя!

Новий помічник патріарха швидко закивав. Цього метр Хаіно також не любив. Дерик ніколи ні не плазував, ні не піддавав сумнівам його висновків, а якщо задавав питання, то лише для того, щоби краще зрозуміти. Де тепер знайти такого слугу?

Воістину, важко Господь випробовує нашу віру!

Глава 84

Зима в Суессоні видалася сухою і холодною. Закам’яніла земля шурхотіла під колесами, подих моментально перетворювався на іній, а промерзлий бур’ян печально стовбурчився вздовж дороги. Я старанно виконував обов’язки державного алхіміка і потихеньку набирав вагу (що було не зайвим: після повернення з затягнутого відрядження Чвертка мене навіть не одразу впізнав). Підлеглі Райка, зробивши спробу відновити знайомство, від мого виду виконали фігуру «еге» і більше не з’являлися. Тихе життя провінційного мага.

Добре.

НЗАМПІС розірвав мій контракт, зімітувавши, так би мовити, добру волю. В зв’язку з цим компенсація, виплачена за події в Фінкауні, була майже символічною. Прокляті рабовласники, можна подумати, що я в них свободу викупити хотів! Скориставшись тим, що у мене не було настрою лаятися, обібрали до нитки. На що лише не підеш заради того, щоби більше не бачити нахабної пики улюбленого вчителя.

Думаєте, так все і закінчилося? Ні фіга подібного! Без мене контора пропрацювала рівно півроку, а в березні через найнепролазнішу грязюку до будинку повішеника прорвалися дві армійських вантажівки (для того, щоби розгледіти, які написи ховала під собою жирна суесонська глина, їх довелося би втопити в ставку цілком). Те, що хтось їде, я, природньо, знав, але особливої цікавості не відчував – хіба мало на світі психів. З дому мене виманив басовитий вимогливий гудок – перша вантажівка стояла, тицьнувшись бампером в ворота садиби. З кабіни звісився чолов’яга в польовій армійській формі і роздивлявся несподівану перешкоду.

Я навіть з ґанку не зійшов. Хай хоч оббібікаються! До цеї публіки на відстань файєрбола підходити не можна – моментально впряжуть. Нічого, пошумлять і поїдуть.

З кузова першої вантажівки вискочили двоє здоровил, махом перестрибнувши паркан і взявшись діловито скидувати з воріт засуви.

І ось тут раптом відновлення моєї особи сталося до кінця – від обурення мене мало шляк не трафив.

- А ну, назад! Повертай назад! Вимітайтеся звідси!!!

Думаєте, мене хоч хтось послухав? Вантажівки вже заїхали на подвір’я. Високі бійці почали витягувати з кузова першої вантажівки довгий важкий ящих з чимось, що глухо постукувало всередині, а з кабіни другого вискочив знайомий мені ще з Хо-Каргу клерк Деніс і заметушився.

- Рахую до трьох і починаю бити!

- Але, майстре Тангор...

- Ніяких!

Деніс сплеснув долонями:

- Все ж пропадає!!!

Бійці відкрили кришку ящика.

Дійсно, пропадає. До міцної дерев’яної рами було прикручене вже знайоме мені тіло. Виглядав зомбі хріново: шкіра висохла і розтріскалася, очі впали, та і колір... В магічному плані його життєві меридіани виглядали як поторочені мотузки, видно, нікому з наявних в «нагляді» магів не вистачало сил обновити їх цілковито (ось чому я нікому не залишаю Макса надовго).

- Що це?

От лише Йогана тут не вистачало.

- Зомбі! - з похмурою прямотою оголосив я, насолоджуючись секундною розгубленістю прибульців. - Людський.

Білий бочком підкрався до ящика і з хворобливою цікавістю зазирнув досередини.

- А... з ним все в порядку?

Дивне запитання. Особливо, стосовно мерця.

- Ні. А ну, відвернися.

Йоган слухняно закрив очі і обхопив голову руками: закриватися від чорної магії він навчився добре.

Я скрипнув зубами і пройшовся по реанімуючих закляттях, повертаючи їм первісний вигляд.

- Тепер в порядку.

Зомбі несподівано обм’як в ящику. Я зрозумів природу тих дивних поштовхів – мертвяк бився в конвульсіях. Треба ж, небіжчика, і того довели...

- А тепер – геть!

Я готувався до того, що тепер доведеться гнати їх в шию по одному, але тут Деніс завдав підлого удару – став апелювати до білого мага.

- Розумієте, зомбі – це був змушений захід. Майстер Тангор постраждав в результаті диверсії, і ворожу енергію потрібно було кудись діти. Самі підтримувати цю істоту ми не в стані. Залишається – спалити.

Йогана пересмикнуло.

- Томасе, але ж воно мислить!!!

- Ти звідки знаєш?

- Я бачу!