Житіє Моє

- Головна задача Круга – не підняти небіжчика – це маг може зробити і самотужки, а втримати контроль над процесом в той момент, коли піднятий здобуває нове життя. Некромант беззахисний перед своїм творінням – він вбирає в себе пробуджену свідомість цілковито і лише потім витісняє її назовні – в тіло або знак. Дванадцять адептів – мінімальне число, при якому у розуму мертвяка нема шансів заволодіти тілом заклинателя. На жаль, в Фінкауні ми пройшли той етап, коли свідомість стає життєздатною. Той тип, якого ми бажали пробудити, уже тут – всередині в мені. І як будь-яка жива істота, він не хоче помирати. Позбавитися його можна, лише розірвавши мене навпіл. Я хочу дати йому альтернативу. Коротше кажучи, для завершення ритуалу мені потрібен труп. Тіло повинно бути відносно свіжим і, по можливості, неушкодженим. Є тонкий момент – це повинне бути тіло чорного мага.

Впевнений, саме те, що кості належали неініційованому чорному, загнало нас в таку дупу.

- Нежить з Джерелом?

- Вже не знаю, чи буде в нього Джерело потім, чи ні, але в інакше тіло він не пролізе. - Ну як їм пояснити, що у життєвих меридіанів мага особлива форма? - Що з ним робити потім, самі вирішуйте. В протилежному випадку вам скоро доведеться щось робити зі мною.

І в мене Джерело буде точно.

Ларкес націлив задуманий погляд кудись мені за спину (чи то на стіну, чи то в зеніт), потім потягнувся до телефона. Я не вірив своїм вухам: вже знайомим мені оксамитовим, трохи знудьгованим голосом старший координатор організовував для мене заборонений ритуал. Чи може чорний зробити для чорного більше? Світ, абсолютно точно, збожеволів.

Всього за дві години вантажна машина з спецкомандою чистильників підібрала мене біля центрального входу управління і повезла назустріч долі.

Ми їхали довго – два дні. Зупинялися виключно в безлюдних місцях і харчувалися взятою в дорогу пайкою. Метою нашої подорожі було крихітне армійське поселення, затиснуте з усіх боків позбавленими життя пагорбами – чи то давній кар’єр, чи то місце прориву потойбічного. Пагорби фонили захисними периметрами такої сили, що пробитися через них не зміг би навіть той голем – випарувало б разом з каменями. Дві перекошених стодоли маскували вхід в підземний лабіринт – найзахищенішу магічну лабораторію з усього коли-небудь мною баченого. Чим там займалися армійські специ, коли нас не було, навіть уявити боюся.

Нас зустрічало два взводи бойових магів – чистильники і господарі бази. Непогано для одного мене, маленького! В настроях зустрічаючих змішувалися пильність і цікавість.

В просторій, оббитій срібними панелями залі лежало тіло чорного мага з опіками, які не отримаєш від спілкування з праскою. Але рани вже почали підживати, так що помер він від чогось іншого. Я старанно обмацав труп – розморожений біфштекс для моїх цілей не годиться. Несподіванок більше не буде! Після тіла оглядові були піддані стальні кайдани, стаціонарні накопичувачі, захисні і розсіюючі знаки.

Можна починати.

Я зняв з себе все, що могло перешкодити рухові Сили: ремінь, наручний хронометр, навіть черевики, - і повернувся до магів, які напружено слідкували за моїми діями.

- Перш, ніж випускати мене звідси, на хвилину вимкніть світло. Якщо нічого страшного не станеться, відчиняйте.

Думаю, Шерех краще за кого-небудь визначиться з успішністю процедури.

Заморочуватися малюванням пентаграми я не став – найскладнішу частину роботи, витягування відбитка свідомості з костей, виконав Круг. Суть задуманого ритуалу була проста, як два пальці: чужу свідомість слід було розбудити майже до кінця і переконати переселитися на нову житлову площу. Перша частина пройшла легко, друга – зі скрипом. Небіжчику зовсім не була очевидною необхідність кудись ушиватися. Ситуацію врятував Шерех, транслювавши в мою свідомість якусь неймовірну жуть, від якої я сам мало з власної шкіри не вискочив. Сплеск Сили, спалах охоронних амулетів...

І наступила пустка.

Блаженне відчуття простору, яке не поясниш людині, яка ніколи не ділила своє тіло з кимось ще. На підлозі загримів кайданами мертвяк, несподівано виявивши, що нове життя – не так уже і прекрасно. Шерех вельми собою задоволений, вирушив кудись у справах. Емоції, задавлені багатоденним засиллям магії, прокидатися не поспішали, але одне я знав точно: з некромантією покінчено. У мене остаточно відбило природню цікавість і інтерес до давніх часів.

З рештою відчуттів теж було не все добре: навколо метушилося до дідька народу (маги, цілителі, маги з цілителями, і так раз за разом), а мені було до лампочки. Я споглядав цю суєту з байдужістю кастрованого кота – ніяких бажань, ніяких планів, лише їжа і сон. Це було ненормально (для мене). Залишалося сподіватися, що Чарак був правий, коли казав: якщо цілісність не втрачено, особа рано чи пізно себе відновить. Почекаємо.

Чекати у мене тепер виходило просто нереально добре.