Житіє Моє

- Чому ви вирішили, що Мелонс – посвячена? Її звинуватили в незаконній практиці і вбивстві, але це – лише один епізод. Нема ніяких причин, які би вказували на те, що за нею стояла група. А що, якщо вона всього лише ще один відволікаючий маневр?

- Вона надто легко зізналася саме у вбивстві, - мугикнув координатор. - Провести накладення Кайданів з першого разу – можливо, можливо. Але навіщо мирній травниці обладнувати на стільниці насос-знак?

- Пристосування для неорганічної фіксації каналу, - звично поправив Паровоз.

- Плювати на терміни, - відмахнувся Сатал. – Є лише одне застосування для відірваного від управляючої Волі Джерела – збройне прокляття. Причому, особливо потужнє. Мирна травниця? Ха!

- Пропонуєте допитати?

- Хочеш, закладемося? - перебив Сатал. - При спробі на неї якось надавити, вона помре у нас на руках, а газети завиють: «Поліцейське свавілля». - Координатор помітно когось передражнював і залишився задоволений результатом. - Хай усе йде, як має йти.

- Несанкціоноване застосування Кайданів, - констатував Паровоз, - і викрадення Джерела.

- Смертний вирок. - підтвердив координатор, – і я нікому не дозволю знайти в цій справі хоч якісь пом’якшуючі обставини. Вона – дипломований маг, не знати, що вона робить, вона не могла фізично, а те, що хлопець помер раніше, ніж вони знайшли застосування для його джерела, так то чисто пощастило. Причому – пощастило нам.

Чорний маг насолоджувався ситуацією. Цим полюванням на невидимок серед кам’яних джунглів, коли звір ішов слідами звіра. І той, і другий були людьми лиш частково... Паровоз кліпнув, відганяючи неприємний образ. Чорний не міг діяти інакше, але Бер був звичайною людиною, що означає, він повинен був потурбуватися про людей замість мага.

- Наш парубок у справі засвітився.

Координатор трохи відволікся від свого тріумфу:

- Облиш. Ти нічого не досягнеш.

Паровоз насупився:

 – Не розумію, про що ви, сер.

Все ти розумієш, - відмахнувся Сатал. - Він – чорний, йому не скажеш: «Туди – ходи, сюди – не ходи.» Якщо ти почнеш його опікати, він буде пручатися, і вийде ще гірше. Будемо сподіватися, що без Мелонс вони будуть дезорієнтовані, і ми візьмемо їх раніше, ніж вони дозріють до серйозних кроків. Працювати треба, працювати!

Капітан Бер знову обережно хитнув головою.

Він брав участь в арешті мадам Мелонс і бачив її в той самий момент, коли вщент розвалилися усі її плани. В пам’ять Паровоза врізалося лице цієї жінки, лице білого мага, яка свідомо пішла на вбивство, а в голові звучала перша думка, яка тоді у нього промайнула: «Відьма!» Капітан давно звик до замислуватої логіки чорних, до гарячкового марення вуличних проповідників, але ось така звичайна на вигляд людина, яка ніби живе в іншому вимірі, – це було для нього нове. Відносність добра і зла, доведена до абсурду, коли мірилом «хорошого» стає навіть не вигода, а якийсь недосяжний і непізнанний ідеал, що, якимось чином, виправдовує будь-який злочин... Він бачив момент, коли було прийнято рішення, яке визначало подальшу поведінку Мелонс (зокрема – її визнання) і готовий був поклястися, що простого кінця у цеї історії не буде.

Збройне прокляття? Господи, збережи....

Глава 22

Скучно. І не нап’єшся, хіба вдома – безпечно, але задоволення зовсім не те.

Найбільша проблема всякого чорного – чим зайняти вільний час, особливо, коли надійне джерело засобів існування вже знайдене.

Робота в «Біокіні» (і так не надто важка) набула стану перманентної паузи – Полак домовлявся з замовниками про прийом прототипу газогенератора, і всі чекали на результат. Йоган писав статтю про новий підхід до використання вдосконалених мікроорганізмів (в робочий час) і чіплявся до мене з питаннями про алхімічні аспекти. Карл знущався з бродильного чану, кидаючи в нього для проби всяку гидоту. Ми обоє знали, що установка з такими параметрами буде молотити хоч які відходи з незворушністю шестерні, а всі ці випробування для неї – як плювати в топку паровоза. Руда родичка Чвертки пішла в декрет, батьком мав стати помічник алхіміка. (Теж вогненноволосий, так що їх дитину, як я розумію, носити можна буде лише у жаростійких рукавицях.) Майбутній тато був присутній на роботі лише як меблі, думками він витав десь далеко.

Я сам варив собі каву і рахував дні до того моменту, коли знову займуся магією. Ніколи б не подумав, що буду за нею скучати! Можна було, звичайно, звільнитися зараз і кинути весь цей гівняний бізнес, але попереду вимальовувався тріумф, і було би образливо не бути на ньому присутнім.

І що характерно: нові розваги були моїм третім бажанням з тих, про які чув Шерех, але саме це бажання він і не виконав.

Вирішив діяти кардинально – купив квиток у театр, на п’єсу з нейтральною назвою «Дорога Вигнання». Не прогадав, сподобалося. Після третьої сцени я почав стримано хихотіти, до кінця першого акту уже ледве не всцикався зі сміху, а на середині другого служитель театру підійшов до мене з проханням вести себе тихше.

- Не розумію, що смішного ви знайшли у драмі, молодий чоловіче! - зауважив після спектаклю літній джентльмен, який сидів поряд зі мною.