Житіє Моє

Я, все ще конвульсивно трусячись, пояснив йому, в якому стані повинен знаходитися чорний маг, щоби почати бесіду зі своїм ціпком. І знову ціпок! Чисто фалічний символ. Маю підозру, ідею про його чудесні властивості ввели в маси бойові чаклуни, але я ж то знав, що єдиним реальним застосуванням для такої штуки було бити ворогів по голові (чим, імовірно, в ті часи і займалися). Для зберігання заклять ідеально підходив би круглий, максимум – циліндричний предмет, при цьому, запхати в нього одночасно два закляття все-одно не вийшло б, тому реально крутий маг – чувак, обвішаний срібними намистинами з ніг до голови, але на сцені такого сприйняли би за підараса.

Театру можна було поставити плюс, але наступна п’єса називалася «Роза Вітрів» і викликала у мене асоціації з білими. Ну їх нафіг!

На кінні перегони піти, чи що? Грошей лише шкода.

Вирішив записатися в студентський клуб. (За рік до закінчення університету!) А що такого? В клуб «Зелений Світ» мене взагалі не пустили – з дверей виштовхали. Чвертка порадив яхт-клуб, але я відмовився – не люблю вогкості. Сходив на зібрання любителів раритетної механіки – припух, два дні снилися шестерні, обіцяв надибати автентичні гирьки для ходиків (буду на звалищі, обов’язково знайду). Історичний клуб влаштував цикл лекцій про походження магії – сходив запитатися про Роланда (за що його так). Вв’язався у суперечку про північних шаманів, доречно вставив цитату з тої книжки, в якій бачив текст «Свідоцтва про Короля», всі припухли і заповажали. Добре!

Прийшов капітан Бер і зіпсував настрій:

- Знаю, що тобі плювати, але врахуй: суд над Мелонс закінчився, а друзів у неї залишилося достатньо. Раніше вони хотіли виглядати білими і пухнастими, а тепер будуть мститися. Ходи і оглядайся!

І як після такого ставитися до поліції?

Купив ще квиток у театр, знову на трагедію, називалася «Король Георг XIV». Цікаво, про що?

Від дивних вибриків з непередбачуваними наслідками мене врятував Полак: якось раз, уже ближче до кінця робочого дня, босс з’явився в офісі сяючим, як мідний канделябр, і повідомив, що «Біокін» успішно здав газогенератор замовникам. Концепцію схвалили, і фірма отримала замовлення на розробку двох варіантів промислових установок такого типу, а фіналом двох років митарств колективу буде грандіозний банкет. Ну, нарешті!

Ніщо так не гріє серце чорного, як багато-багато безкоштовної їжі, випивка такого класу, на яку сам би ні за що не потратив грошей, і можливість пройтися гоголем перед зібранням надто обмежених культурою людей, де ніхто не стане тобі хамити і не полізе битися. Єдиною платою за участь в заході була необхідність мовчки вислухати сорокахвилинну урочисту промову, де по черзі вправлялися у красномовстві власник асенізаційної фабрики і запрошений до купи з ним мер Редстона (діяч на диво добре влаштувався). Більше нікому слова не дали, із розмов з Чверткою я знав, що таким способом його дядько бажаю підкреслити, що втер носа усім скептикам. Має право!

Потім всі хильнули, і почалося. Я методично дегустував вміст виставлених на стіл пляшок і карафок, усвідомлюючи, як багато пропустив у житті. Що я знав у цьому своєму Краухарді? Ну, пиво, ну, медовуха. Самогон якось пробував на ярмарку. Дядько розповідав, що в нашій долині теж якось хтось пробував гнати брагу, але після першої ж п’янки був сильно поцілований чариком, то більше не ризикував. Нема в Краухарді попиту на міцні напої! Якщо подумати, то я навіть в Редстоні звички до суворих п’янок не набув – не люблю втрачати свідомість, у нас це ризиковано. А тут тобі біле, червоне, яблучне, спотикач... Хоча, мушу визнати, після третього бокала різниця якось змазується. Взнати, на що здатен п’яний в устілку чорний маг, оточуючим не вдалося.

- Чуєш, Томе, не пий більше, - Чвертка вийняв у мене з рук бокал.

Я аж отетерів від несподіванки:

- Ти чого?!

- Того! Я тут мигцем хлопця одного бачив, він раніше з Мелонс тусувався, а що тут робив – не розумію. Не запрошували його! Коби чого не сталося...

От, блін, знайшли час! Що ж це мені так не щастить з банкетами?

Чвертка і сам був уже тепленький (чорні маги взагалі міцніші на голову, ніж звичайні люди), і турбота про приятеля в його виконанні виглядала на диво зворушливо.

- Більше не буду! - щиро пообіцяв я і перейшов виключно на закуски, вони у асенізаційного магната теж були хороші.

Вечірка вдалася не гірше, ніж удома: снобізм швидко випарувався, гості танцювали під музику і без, щось шумно обговорювали і сміялися. Йоган, який весь вечір пив виключно яблучний сік, розважав групу білих глибоко філософською бесідою, Полак підбивав клинці до чергового спонсора. Якийсь кругленький коротун все намагався вияснити у мене, чи достатньо мені платять, а я намагався культурно сформулювати, що плювати в стелю за великі гроші може лише проститутка.