Житіє Моє

В залитому водою і витоптаному пожежними дворі лікарі заспокоювали сильно обгорілого білого, який не бажав звідси йти і запевняв усіх, що від втратив душу «тут, точно десь тут» і молив допомогти йому в його пошуках.

- Ще одного дурника балкою прибило, - пояснив Паровозові лікар зі звичним для поліцейських лікарів цинізмом, - може, так для нього навіть краще.

- «Драконячі сльози»? - кивнув капітан на постраждалого.

- Ні, щось на кшталт лоботомії. Конкретніше скажу після обслідування, якщо він до нього доживе.

Паровоз розуміюче кивнув і зайшов досередини чорного від кіптяви будинку. Жахливо пахло паленим, вода хлюпала під ногами і крапала на голову.

- Ваші – там, - махнув рукою пожежник, змотуючи брезентовий рукав.

Старший координатор регіону знайшовся посеред залу, який, видно, був епіцентром пожежі – дошки підлоги тут прогоріли наскрізь, і переміщатися можна було лише благенькими містками, які пожежники кинули поверх вцілілих конструкцій. Загальна увага була прикована до погнутого остову хірургічного стола: навколо нього, на колінах, занурившись в чорне місиво мало не по лікті, повзали маги-експерти і особисто містер Сатал. Серед чаклунів панувало нездорове пожвавлення.

Паровоз підійшов ближче, очікуючи побачити обгорілі рештки.

- Той самий стиль, що і минулого тижня, - видихнув Сатал, розпрямляючись. - Але є і відмінності.

Капітан уважно огледів попелище, але чорний маг лише посміхнувся:

- Ні, це не вони. Ритуал Кайданів було проведено минулої ночі, успішно, можливо, тому, що цього разу їх жертвою став ініційований маг.

У Паровоза осоружно засмоктало всередині.

- Насос-знак впевнено тримався годин вісім, але потім щось сталося, - Сатал обвів рукою обгризені вогнем стіни. - І це зробила не людина. Канал так сильно відрізняється від нормального, що маг з таким Джерелом просто не пережив би Здобуття.

- Чорний маг, - констатував Паровоз.

- Скорше – потойбічний феномен. Добре визрілий нежить, енергетично насичений, який впевнено орієнтується в матеріальному світі, взаємодіючи з оточенням скупими ударами, не тратячи сил даремно. Можливо, має матеріального носія.

Капітан Бер спробував уявити, як таке жахіття розгулює його містом, і не зміг.

- Незрозуміло інше – як ті двоє вціліли? Вони ж постраждали пізніше і лише тому, що не дотумкали вийти з вогню, - Сатал кивнув експертові, який відкопав між вугликами якусь круглу штукенцію. - В лабораторію, і дайте мені знати!

- Збройне прокляття спрацювало? - з внутрішнім здриганням запитав капітан.

Сатал поморщився:

- Навряд. Насос-знак розпався від зовнішнього впливу, а не від вивільнення накопиченої енергії Джерела. Збурення було максимально локальним, принаймні, цього разу.

Бер переловив себе на тому, що так і не побачив серед бруду характерних решток людського тіла:

- А де жертва?

- Очевидно, опритомніла і втекла, - байдуже відповів чорний. - Ременів тут не було, на місці її утримував лише насос-знак. Досить легковажно з їхнього боку.

- Психи ненормальні! - не витримав капітан. - Третій випадок. Чого вони добиваються?

- Імовірно того ж, що добивалася би Мелонс, якби ми її не забрали.

- Ще один посвячений?

- Навряд, - координатор ледве не плюнув на купу речових доказів, але зумів стриматися. - Здається мені, що ця стерва натреновувала собі наступника, зовсім трохи його не дотягнула. Він знає, що робити, і як, але ще недостатньо акуратний, тому перші дві жертви померли під час ритуалу. І йому не пояснили, як ризиковано ставити насос-знак на ініційованого чаклуна. От і результат!

Координатор ще раз огледів закопчені стіни.

- І ця сволота все ще на волі, - похмуро додав Бер.

- От і працюй давай! - ощерився Сатал. - Шукай свідків, не літав же він сюди. А я ще не закінчив!

Паровоз не став лаятися у відповідь, хоча його терпіння також було уже близьке до межі. Неможливо же весь час «входити» в положення! Він – начальних обласного відділу НЗАМПІС, у нього підлеглих чотириста чоловік, і в його обов’язки не входить сюсюкатися з молокососом, хай навіть і з чорних магів. Знайшов, теж мені, віслюка! Але жодна з емоцій, що бушували в його душі, не відобразилася на обличчі капітана Бера. Він розвернувся і мовчки закрокував до виходу, звично перебираючи в голові доводи на користь негайної відставки. Так, до повної пенсії йому ще п’ять років, але офіцерську пáйку він уже відслужив, а чи багато треба старому холостяку? Численні родичі з радістю приймуть міського дядечка, глядиш, і скучати не доведеться. Перешкоду Паровоз бачив лише одну: якщо він піде, то повністю втратить всяку можливість впливати на події.

На сходах коледжу топтався молодий поліцейський в мотоциклетних окулярах і рукавицях. Побачивши капітана, він ожив і замахав руками. Ані хвилини спокою не дають! Бер протиснувся попри снуючих під’їздом пожежників і підійшов. Лице молодика набуло збентеженого виразу:

- Е-е-е, сер...

Паровоз подивився під ноги і, від серця, вилаявся:

- Нє, треба ж, і тут все засрали! Ну, що там ще?