Житіє Моє

Мотоцикліст протягнув капітанові конверт і Бер зрозумів, що лайно у нього ще попереду. Що могло статися, щоби шефа НЗАМПІС довелося повідомляти про це вістовим? Паровоз вийняв з щільного конверта депешу, прочитав і пошкодував, що не носить з собою отруту: в повній відповідності зі Статутом, бригада інструментального контролю сповіщала начальство про потужний сплеск магічної активності в районі набережної Барко. Невже вони все-таки, запізнилися?

- Підеш далі і передаш це старшому координаторові Саталу, зрозумів?

Поліцейський віддав честь і бадьоро захлюпав розмоклою підлогою. Звідки йому було знати, що він несе?

Поки смугастий службовий автомобіль, бібікаючи, пробирався крізь море пожежників, Паровоз напружено обдумував ситуацію, ніхто з підлеглих не здогадався б, що під звичною маскою спокою він старанно ліквідував позиви до паніки. Чудесники недаремно ховалися на ріці: магічне слідкування в Редстоні було поставлено традиційно добре, переважно, через присутність Університету. Розкидані містом амулети офіційно вважалися захистом від потойбічного, однак, могли фіксувати будь яке коливання магічного фону, незалежно від його природи. Щодня бригада контролю реєструвала кілька десятків дрібних сплесків, але, оскільки артефактів чар на вулицях повно, паніки з цього приводу ніхто не підіймав, записи місця і часу події лише часом допомагали в розслідування, та й усе. Якщо чергові маги біля амулетів згадали про Статут, значить, діло пахне трибуналом.

Шофер домчав начальство до набережної Барко за якихось десять хвилин. Паровоз чекав слідів паніки і руйнувань, але на вулиці було тихо і малолюдно, хоча, при магічній атаці це не показник. Вартовий, який зустрічав поліцейські машини, махнув рукою, пропонуючи їм завернути в бік причалів.

Обстановка на місці була спокійною і якоюсь буденною. Слідчий допитував компанію підпилих рибалок, фургончик кримінальної поліції припаркувався збоку – значить, є жертви. Поліцейські натягнули навколо великого ангару для човнів смугасту стрічну і тепер ганяли від неї цікавих роззяв. Паровоз, не спиняючись, пішов досередини.

Ну, ангар собі і ангар. Ні крові на стінах, ні трупного смороду, ні слідів вогню, ні руйнувань, якщо не вважати руйнуванням перекинуту діжку. І пилюка навколо. Тут теж копирсалися маги-криміналісти, але класом трохи нижчі, редстонські. Один з них звично віддав честь – підлеглі Паровоза поважали.

- Сторожові амулети зафіксували викид в чотирнадцять-тридцять дві, рівень восьмий, ніяк не менше. На місці – рештки кількох людей, ну, типу. Попіл. Скільки точно загиблих, поки сказати не можу. І ще щось цікаве, йдемо туди!

Обережно, в обхід озброєних пензликами криміналістів і штабелів з ящиками, маг провів капітана в підсобку. Тертий життям Паровоз здивовано присвиснув: біля стіни стояв ряд зведених і повністю готових до стрільби арбалетів, на довгому столі були розкладені деталі ще трьох чи чотирьох, які знаходилися в процесі збирання докупи, два відчинені ящики з маркуванням «металеві вироби» хижо виблискували знайомими деталями. Дошки на дальній стіні були попротикані болтами – зібрану зброю перевіряли в дії.

- Все обшукати, - постановив капітан. - Людей достатньо?

- Контора прислала всіх, хто не поїхав з паном координатором, - байдуже відрапортував експерт.

- Нічого, зараз я вам звідтам народу нашкребу!

- І ще, сер, - спинив його експерт. - Відбуток аури на місці злочину дуже незвичайний. Мені поки не вдалося його ідентифікувати, але нічого подібного я ще не зустрічав.

Паровоз мовчки кивнув і вийшов на свіже повітря, запах згарища і попелища переслідував його по п’ятах. Здавалося немислимим, щоби нежить, навіть і такий, що має носія, зміг подолати шлях від коледжу Іогана до Північного Затону непоміченим, але два інциденти з вогнем і дивною аурою за один день... Підуть чутки, почнеться паніка, будуть жертви. Військам доведеться стріляти в шаленіючих від страху людей.

На набережній молодий слідчий звітував перед старим координатором, з вантажівки з логотипом НЗАМПІС вистрибували люди. Паровоз швидко пішов туди – не вистачало ще, аби чорний маг тероризував його підлеглих.

 – Я знаю, про що ти думаєш, - швидко вимовив Сатал, - відійдемо.

Слово «карантин» залишилося невимовленим.

 – Прошу, почекай! - тихо забурмотів координатор. - Знаю, я не можу наказувати в такій справі. Але не все так просто.

- Страховисько бродить містом.

- Послухай, свідки стверджують, що підозрюваний з ними говорив. Ти розумієш, що це означає? Тварюки не можуть говорити! Нежиті можуть мислити, але не здатні до членороздільної мови – у них інший тип нервової організації.

- Що ви пропонуєте? - сухо перебив капітан.

- Дай мені добу! Карантин посіє в місті паніку, а Чудесники цього і пробували добитися. Що буде, якщо ми зіграємо їм на руку?

- Щось зміниться через добу?