Не стало алебард і заборол — З'явились Пензль і Гусяче Перо.
Полотна сяйні, в книгах — дум розбіг Безсмертять людський геній вік–од вік,
І запал творчий у Людей не вщух:
Хоч тіло менше — та величний дух! Такий був поступ Людства на Землі: Герої йшли за Велетами вслід:
Огидні Велет і Звитяжець той: Жахає перший і смішить Герой;
Та люди, що на зміну їм прийшли. Ясний вогонь в душі своїй знайшли.
Ні Велет, ні Герой не спромоглись З бескетів м'яса видобути мисль;
Дух спав піл тягарем важенних брил.
А розум був і темним, і сирим.
Лиш згодом тіло, скинувши вагу. Спізнало справжню мудрості жагу.
Що, мов маяк, прошила млу важку.
Чи може намір Долі хто збагнуть — Невже тут край свій знайде Людства путь? Людей, які набутками чеснот Так перегнали Велетів народ?
Та ні ж бо! Власна Богова рука Нас до Блаженства Тверді спонука І гряне день (вже в небі бачу я: Пророче сяйво з-поза хмар сія!).
Коли щасливі в Віку Золотім Поглянуть на історію, затим Аби знайти, що в людях наших теж Ум помертвів, а тіло, як і перш У Велетів незграбних, вийшло з меж..
О, прийде час. і звільниться Душа Від шкаралущі, скине зайвий шар,
І тіло граціозне в шал забав
Полине весело, на шовк отав;
Довершений і вишуканий плід Природи — Людство опанує свіг.
Але коли? — Рід Велетів презлих Хоча й дрібніших, досі топче лик Землі. Бундючні, без чеснот — лише пиха Хвалитись вадами своїми їх штовха.
«Мовляв, погляньте, скільки моці в нас Потвор хвальба і тупість водночас.
Цькують усе. шо «менше», бевзі ці.
Вдаючи і себе божих посланців.
А ти, о Доле, вироком сумним Тяжієш над предтечами Весни:
Хто в світ прийшов Майбуть передректи.
Той скніє в пеклі злої німоти.
«Посівши володіння спадщиною, сер Г еркулес одразу взявся до реформ у своєму маєтку. Тому що, хоча він і не соромився своєї потворності, — а як видно з вірша, навіть гадав, що в багатьох відношеннях переважає звичайних людей, — сер Геркулес не хотів мати коло себе чоловіків і жінок нормального зросту. Більше того, розуміючи, що мусить відмовитися від усіх амбіцій, він поклав зовсім покинути великий світ і створити у Кромі, так би мовити, свій власний світ, у якому все повинно бути пропорціональне йому самому. Тому він позвільняв усіх слуг і поступово замінив їх новою челяддю, що мала карликовий зріст. Протягом кількох років він зібрав у себе численну двірню, з-посеред якої ніхто не був вищий за чотири фути, а найменший ледве сягав двох футів і шести дюймів. Батькових собак — сеттерів, мастіфів, хортів і гончаків — він попродавав або роздав як занадто великих та галасливих для його дому і замінив мопсами, королівськими спанієлями та всякими іншими собаками найдрібніших порід. Батькових коней він також продав. Для себе — як для верхової їзди, так і для запрягу, — він мав шість чорних шетландських поні, а також четверо рябих коників ньюфорестської породи.