Жовтий Кром

Не стало алебард і заборол — З'явились Пензль і Гусяче Перо.

Полотна сяйні, в книгах — дум розбіг Безсмертять людський геній вік–од вік,

І запал творчий у Людей не вщух:

Хоч тіло менше — та величний дух! Такий був поступ Людства на Землі: Герої йшли за Велетами вслід:

Огидні Велет і Звитяжець той: Жахає перший і смішить Герой;

Та люди, що на зміну їм прийшли. Ясний вогонь в душі своїй знайшли.

Ні Велет, ні Герой не спромоглись З бескетів м'яса видобути мисль;

Дух спав піл тягарем важенних брил.

А розум був і темним, і сирим.

Лиш згодом тіло, скинувши вагу. Спізнало справжню мудрості жагу.

Що, мов маяк, прошила млу важку.

Чи може намір Долі хто збагнуть — Невже тут край свій знайде Людства путь? Людей, які набутками чеснот Так перегнали Велетів народ?

Та ні ж бо! Власна Богова рука Нас до Блаженства Тверді спонука І гряне день (вже в небі бачу я: Пророче сяйво з-поза хмар сія!).

Коли щасливі в Віку Золотім Поглянуть на історію, затим Аби знайти, що в людях наших теж Ум помертвів, а тіло, як і перш У Велетів незграбних, вийшло з меж..

О, прийде час. і звільниться Душа Від шкаралущі, скине зайвий шар,

І тіло граціозне в шал забав

Полине весело, на шовк отав;

Довершений і вишуканий плід Природи — Людство опанує свіг.

Але коли? — Рід Велетів презлих Хоча й дрібніших, досі топче лик Землі. Бундючні, без чеснот — лише пиха Хвалитись вадами своїми їх штовха.

«Мовляв, погляньте, скільки моці в нас Потвор хвальба і тупість водночас.

Цькують усе. шо «менше», бевзі ці.

Вдаючи і себе божих посланців.

А ти, о Доле, вироком сумним Тяжієш над предтечами Весни:

Хто в світ прийшов Майбуть передректи.

Той скніє в пеклі злої німоти.

«Посівши володіння спадщиною, сер Г еркулес одразу взявся до реформ у своєму маєтку. Тому що, хоча він і не соромився своєї потворності, — а як видно з вірша, навіть гадав, що в багатьох відношеннях переважає звичайних людей, — сер Геркулес не хотів мати коло себе чоловіків і жінок нормального зросту. Більше того, розуміючи, що мусить відмовитися від усіх амбіцій, він поклав зовсім покинути великий світ і створити у Кромі, так би мовити, свій власний світ, у якому все повинно бути пропорціональне йому самому. Тому він позвільняв усіх слуг і поступово замінив їх новою челяддю, що мала карликовий зріст. Протягом кількох років він зібрав у себе численну двірню, з-посеред якої ніхто не був вищий за чотири фути, а найменший ледве сягав двох футів і шести дюймів. Батькових собак — сеттерів, мастіфів, хортів і гончаків — він попродавав або роздав як занадто великих та галасливих для його дому і замінив мопсами, королівськими спанієлями та всякими іншими собаками найдрібніших порід. Батькових коней він також продав. Для себе — як для верхової їзди, так і для запрягу, — він мав шість чорних шетландських поні, а також четверо рябих коників ньюфорестської породи.