Жовтий Кром

Уладнавши таким чином маєток, він хотів тепер лише знайти собі гідну подругу, яка поділила б із ним його рай. Сер Г еркулес мав чутливе серце, і між шістнадцятим і двадцятим роком життя не раз уже відчув, шо таке кохання. Та коли одного разу він наважився освідчитись молодій леді, яку обрав, вона лише засміялась. Оскільки він наполягав, леді підняла його й, труснувши, як надокучливу дитину, звеліла, щоб він забирався геть, поки цілий, і ніколи більше їй не набридав. Незабаром історія набула розголосу — та й сама молода леді охоче її розповідала як особливо смішний анекдот. Геркулес зазнав жахливих, нестерпних образ і глузувань. З віршів, написаних у цей період, ми робимо висновок, що він хотів заподіяти собі смерть. З плином часу, однак, ця образа затерлася в його пам’яті; та вже ніколи, хоч закохувався сер Геркулес часто й палко, не наважувався він навіть наблизитися до тих, хто його вабив. Діставши велику спадщину і зрозумівши, що його багатство дає йому змогу створити собі світ за власним вподобанням, Геркулес тепер знав, що коли йому судилося мати дружину — а він цього жадав, бо природа наділила його ніжним і воістину палким темпераментом, — він повинен вибрати її так само, як добирав собі слуг — серед карликів. Але скоро він переконався, що це справа вельми нелегка; адже він хотів одружитися лише з такою, котра відзначалася б красою і шляхетним походженням. Він відмовився від дочки лорда Бемборо з тієї причини, що, опріч карликового зросту, вона була ще й горбата; а іншою дівчиною, сиротою, яка походила з дуже славного гемиширського роду, він знехтував тому, що її обличчя, як у багатьох карликів, було бридке й зморщене. Нарешті, коли він уже геть зневірився, йому стало відомо з надійних джерел, що в графа Тітімало, венеціанського дворянина, є дочка витонченої краси, великої вченості, і всього трьох футів заввишки. Він негайно вирушив до Венеції й одразу ж по приїзді з’явився засвідчити свою шану графові, котрий, як виявилося, жив із дружиною та п’ятьма дітьми в дуже поганому помешканні і в одному з убогих кварталів міста. Граф перебував у настільки скрутному становищі, що навіть провадив у цей час переговори (ходили такі чутки) з мандрівною трупою блазнів і акробатів, — яка перед тим мала нещастя втратити свого тренованого карлика, — про те, щоб продати їм свою мініатюрну дочку Філомену. Сер Геркулес з’явився саме вчасно, щоб порятувати нещасну дівчину; він був так обворожений грацією та красою Філоменн, що вже на третій день офіційно запропонував їй руку й серце. Вона погодилася з великою радістю, так само як і її батько, що побачив у цьому англійському зятеві надійне й щедре джерело прибутку. Після скромного весілля, на якому одним із свідків був англійський посол, сер Геркулес із молодою дружиною повернулися морем до Англії і зажили, як здавалося, щасливим, хоч і небагатим на події життям.

Кром і його карликова челядь привели Філомену в захват, бо вона тут уперше відчула себе справжньою жінкою, що живе серед рівних собі й у дружньому середовищі. В неї було багато вподобань, спільних із чоловіком; як і він, вона любила музику. Філомена мала чудовий голос, дивовижно сильний як для такого маленького створіння, і могла брати верхнє «ля» без будь–якого зусилля. Під акомпанемент чоловіка, що грав на своїй прекрасній кремонській скрипці, котру тримав, як тримають віолончель, про що ми вже згадували, вона співала всі найвеселіші і найніжніші арії з опер і кантат своєї батьківщини. Вони виявили, що можуть у чотири руки грати на клавесині всю музику, написану для двох звичайних рук, — і це стало для сера Геркулеса джерелом невимовної втіхи.