Жовтий Кром

Якось через три роки Фердінандо приїхав на літні канікули з величезним мастіфом. Він купив його у Віндзорі в якогось діда, котрий не міг прогодувати такого здоровенного пса. Це була люта й підступна тварина. Ледве з’явившись у домі, мастіф напав на одного з улюблених мопсів сера Г еркулеса, вчепився у нього зубами і мотав так, що той мало не здох. Сер Г еркулес дуже розгнівався і наказав посадити пса на ланцюг у дворі біля стайні. Фердінандо похмуро відповів, що соба ка належить йому і що він держатиме його там, де захоче. Батько, що почав сердитись, звелів йому негайно забрати пса з дому. Фердінандо навіть не ворухнувся. В цю мить увійшла його мати. Собака налетів на неї, звалив її з ніг і дуже покусав їй плече й руку; за мить він, мабуть, учепився б їй у горло, якби сер Геркулес не вихопив шпагу і не простромив мастіфові серце. Повернувшись до сина, він звелів йому негайно вийти з кімнати, бо він не заслуговує бути поряд із матір’ю, якої мало не вбив. Вигляд сера Г еркулеса, що стояв однією ногою на трупі велетенського пса, тримаючи в руці закривавлену шпагу, настільки вражав, такими владними були його голос, жести і вираз обличчя, що Фердінандо злякано вислизнув навшпиньки із кімнати і до кінця канікул поводився якнайпристойніше. Незабаром його мати одужала від укусів, але відтоді постійно жила серед уявлюваних кошмарів.

Два роки, які Фердінандо провів на континенті, відбуваючи традиційну подорож, були для його батьків періодом щасливого перепочинку. Але й тоді їх переслідували думки про майбутнє; навіть розваги їхньої молодості не могли дати їм заспокоєння. Леді Філомена втратила голос, а сер Геркулес надто страждав від ревматизму, щоб грати на скрипці. Правда, він ще їздив верхи за своїми мопсами, але його дружина почувала себе надто старою і, після пригоди з мастіфом, надто нервовою для подібних розваг. У кращому разі, щоб зробити приємність чоловікові, вона їхала за гонами в маленькому кабріолеті, запряженому найспокійнішими старими шетландцями.

Настав день, коли мав повернутися Фердінандо. Філомена, яка нездужала через невиразні страхи й передчуття, пішла до своєї кімнати й лягла в постіль. Сер Геркулес зустрів сина сам. До зали увійшов велетень у коричневому дорожньому костюмі. «Вітаю тебе, сину», — сказав сер Геркулес голосом, що ледь тремтів.

«Сподіваюся, ви здорові, сер». — Фердінандо нахилився, щоб потиснути батькові руку й знову випростався. Маківка сера Геркулеса була на одному рівні з його стегном.

Фердінандо приїхав не сам. З ним було двоє приятелів одного з ним віку, і кожен із молодих людей привіз слугу. Ось уже тридцять років Кром не опоганювався присутністю стількох представників звичайної людської породи. Сер Геркулес був прикро вражений і навіть обурений, проте довелося підкоритися законам гостинності. Він привітав молодих джентльменів із похмурою чемністю, а слуг відпровадив на кухню, звелівши, щоб про них добре подбали.

На світло видобули старий фамільний обідній стіл, з якого стерли давній порох (сер Геркулес і його дружина звикли обідати за маленьким столиком двадцяти дюймів заввишки). Саймонові, старому дворецькому, який був у змозі лише заглядати через край великого стола, під час вечері допомагали троє слуг, що їх привезли з собою Фердінандо та його гості.

Сер Геркулес сидів на чільному місці і з властивим йому тактом підтримував розмову про радощі закордонної подорожі, про красоти мистецтва й природи, які мандрівник бачить у далеких краях, про венеціанську оперу, про хори хлопчиків в італійських церквах та про всякі інші такі речі. Молоді люди слухали його неуважно, вони пильно стежили за зусиллями дворецького, який міняв страви й наповнював келихи. Вони ховали свій сміх за сильними нападами кашлю, шо повторювались раз у раз, або прикидалися, ніби чимось давляться. Сер Геркулес удав, ніби нічого не помічає, і перевів розмову на спорт. Тоді один з молодиків запитав, чи правда, що, як йому розповідали, сер полює на кроликів зі зграєю мопсів. Сер Г еркулес відповів, що це справді так, і почав описувати деякі подробиці гонів. Молоді люди застогнали від реготу.