Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза

Я прочитав із великим задоволенням похвальне слово Карамзіну, написане Погодіним. Це найкращий з творів Погодіна щодо благопристойності як внутрішньої, так і зовнішньої: в ньому немає його звичних грубо-незграбних замашок й неоковирного недбальства стилю, який так багато йому шкодить. Усе тут, всупереч тому, струнке, обдумане й розташоване у великому порядку. Всі місця з Карамзіна прибрані так розумно, що Карамзін весь ніби окреслюється самим собою і, своїми ж словами зваживши та оцінивши самого себе, постає як живий перед очима читача. Карамзін представляє, дійсно, явище виняткове. Ось про кого з наших письменників можна сказати, що він весь виконав обов’язок, нічого не закопав у землю і на дані йому п’ять талантів[54] істинно приніс інші п’ять. Карамзін перший показав,, що письменник може бути в нас незалежним і шанованим усіма рівно, як найіменитіший громадянин у державі. Він перший провістив урочисто, що письменника не може гнітити цензура, і якщо він уже сповнився найчистішим бажанням блага такою мірою, що бажання це, зайнявши всю його душу, стало його плоттю та поживою, тоді ніяка цензура для нього не строга, і йому скрізь просторо. Він це сказав і довів. Ніхто, крім Карамзіна, не говорив так сміливо й благородно, не приховуючи ніяких своїх міркувань і думок, хоч вони й не відповідали в усьому тодішньому урядові, і чуєш мимовільно, що він один мав на те право. Який урок нашому брату письменнику! І які смішні після цього з нас ті, котрі стверджують, що в Росії не можна сказати повної правди і що вона в нас коле очі! Сам же висловиться так безглуздо й грубо, що більше, ніж самою правдою, вколе тими пихатими словами, якими скаже свою правду, словами запальними, що свідчать про неохайність розшарпаної душі його, і потім сам же дивується й обурюється, що від нього ніхто не прийняв і не вислухав правди! Ні. Май таку чисту, таку упоряджену душу, яку мав Карамзін, і тоді провіщай свою правду: все тебе вислухає, починаючи від царя до останнього злидаря у державі. І вислухає з такою любов’ю, з якою не вислухується ні в якій землі ні парламентський захисник прав, ні найкращий нинішній проповідник, який збирає навкруг себе верхівку модного товариства, і з якою любов’ю може вислухати тільки одна дивна наша Росія, про яку йде поголос, ніби вона зовсім не любить правди.

1846

XIV Про театр, про односторонній погляд на театр і взагалі про односторонність

(Лист до гр. О.П. Т……го)[55]