Зоряна електричка

— Йдемо знайомитися, — запропонував нетерплячий Мозя.

— Йдемо, — погодився Флоквел.

Тубілець сидів, склавши верхні кінцівки, тобто руки, на грудях. Почувши кроки, він розплющив одне око, ковзнув поглядом по крокуючих до нього спецагентах і байдуже позіхнув, показавши синювату гострозубу пащеку. Друзі перезирнулися.

— Мабуть, я чогось не розумію, — пробурмотів Мозя. — Він що, не допетрав, що ми не звідси? Навіть образливо… Ми тут йдемо… Стараємося… Упріли зовсім, а йому начхати!

Аналізатор мови навіть не писнув — аналізувати не було чого, тубілець мовчав глухо. Підішли ближче. Флоквел обережно торкнув тубільця за плече:

— Агов, шановний!

— М-м-м… — незрозуміло промукав у відповідь тубілець.

— Незрозуміле мукання, — переклав аналізатор мови.

— Шановний, поговоріть з нами, аби ми могли краще вивчити вашу мову, — знову сказав Флоквел.

Тубілець, не розплющуючи очей, цикнув зубом.

— Незрозумілий звук біологічного походження, — пробурмотів аналізатор мови.

— Здрастуйте! Скажіть бодай що-небудь! — голосніше сказав Мозя.

— Аля му бум-бум, — не дуже голосно, але достатньо розбірливо відповів тубілець. Аналізатор замислився на кілька секунд і прокоментував:

— Йдеться про музичний інструмент.

— Дурниця! — відповів Флоквел.

— Чого це? — не погодився Мозя. — Може, він композитор і в нього творча криза?

— Фьюфеле! — пропищав хтось з зелених кущів. — А мо хря на висукусу?

Аналізатор одразу заходився робити припущення:

— Хтось висловлює своє незадоволення.

Тубілець розплющив одне око, ліниво глянув на спецагентів і відповів:

— Аля му бум-бум фор.

— Знову йдеться про музичний інструмент. Слово «фор», скоріше за все, можна перекласти як «також», — відсвяткував маленьку перемогу аналізатор.

— Бум-бум… Бум-бум… — задумливо повторив Флоквел. — Музичний інструмент… Барабан або бубон, чи що? Чуєш, Мозю, може, йдеться про барабан?

— А барабан тут яким боком? Чи бубон? — здивувався Мозя.

— Дуже просто, — натхненно запропонував Флоквел, — він міг нам відповісти щось на кшталт: а ви мені по барабану! Хіба ні? Чи: зараз як дам у бубон! А тому, хто у кущах, відповісти: ти мені також по барабану. Ось тобі і «фор»!

Повернувся до тубільця і упевнено сказав:

— Аля му бум-бум фор! — і для більшої виразності махнув рукою та повернувся до тубільця спиною.

— А му?! — обурився тубілець і вибухнув довгою гнівною тирадою.

Аналізатор зрадів багатому матеріалу для аналізу і почав перекладати, що далі, то впевненіше. Тим часом тубілець закінчив промову і встав на пеньок.

— Це навіщо? — не зрозумів Флоквел. Мозя здивовано почухав потилицю. Тубілець, не звертаючи уваги на прибульців, зірвав з дерева зеленавий плід і захрумкотів.

— Хоча б нам запропонував, — ображено сказав Мозя, — може, ми теж зголодніли.

— А ти йому бум-бум! І всі твої почуття йому також бум-бум.

— Фьюфел! — знову долинуло з кущів. — Вусукусу ма ласа опода!

— Хтось також хоче їсти, — одразу запропонував переклад аналізатор і зачастив перекладати тубільця. — Відтоді як боги створили Фігу, вони зробили багато чого доброго. Але найневдаліше, що вони створили, — це відбруньковінів і ледарів, які вештаються без діла! Ми, пофігісти, живемо спокійно, ми думаємо, ми розмірковуємо. А ви нам заважаєте! Ви нічого іншого не вмієте, як заважати нам думати.

— Думати?! — здивувався ошелешений Мозя. — Нічого собі!

Тубілець знову встав на пеньок, зірвав два плоди та кинув у кущі:

— Вусукусу! Хря му бум-бум!

— Їж! Далі іде незрозуміла ідіома зі згадкою того ж музичного інструменту, — тут же відгукнувся аналізатор.

— Як тебе звуть? — запитав Флоквел.

Аналізатор мови спершу затнувся, але потім все ж переклав питання. Тубілець, який уже встиг усістися на пеньок і заплющити очі, незадоволено набурмосився:

— Фьюфел. Ви мені заважаєте, — коротко відповів він.

— Вибачте, Фьюфеле, але ви наче нічого не робите. У чому ж ми вам заважаємо?

— Ви заважаєте мені думати! Спочатку він, потім ви!

— І про що ви думаєте? Може, ми вам допоможемо? — запропонував Мозя.

* * *

— Нікуди ти не дінешся! Давай, Табуле! — Блостер вскочив на підніжку лапобігу і енергійно махнув рукою. — Тягни його!

Мадингма намагався опиратися, викинувши на всі боки вільні пазуристі лапи, але, позбувшись після пострілу граваствола значної частини ваги, наче втратив точку опертя. Пульсувало сопло субзвуку, шугав вогонь, та все марно: лапобіг настирливо, крок за кроком, тягнув величезного дракона у глибину печери. Посипалося каміння з чергової перегородки, зачепленої лапою атомного монстра, війнуло спекою від чергового струменя вогню. Ще крок, ще один…

Блостер кинув миттєвий погляд на граваствол, той зарядився лише на вісім відсотків. «Малувато для пострілу, треба хоча б десять. Мадингма важчає, і вантажівку трясе, як у лихоманці, все більше і більше. Ще п’ять хвилин… А краще — десять. Десять хвилин. Це ще одна перегородка, і їх залишиться лише п’ять. Як там Агол? Чи добралися вони до Виринеї? А якщо добралися, то чи вдалося їм добути парингею?»

Лапобіг перевалив за чергову перегородку. Було видно, що йому дедалі важче тягнути смертельно небезпечний вантаж.