Зоряна електричка

— У тебе двигун не перегрівся? — перекрикуючи шум, запитав Блостер. — Щось дуже важко йде!

— Ні, з двигуном усе гаразд, але спротив посилився. Боюся, чи витримає трос?

Блостер знову кинув погляд на граваствол, майже дев’ять відсотків. Треба чекати!

— Ще трохи, Табуле, ще трішечки! Кілька хвилин. Може, зупинися? Побалансуй кілька хвилин на місці, га?

— Спробую.

Лапобіг уповільнив хід, а згодом і зовсім зупинився. Табул майстерно керував лапами, не рухаючись уперед, але не даючи жукові змоги потягнути його до виходу з печери. Так тривало хвилини зо дві, а потім вантажівку смикнуло особливо потужно, і жук протягнув її метри на півтора назад. Лапи лапобіга напружилися. Цього разу жук виявився потужнішим.

— Коли ж він стомиться? Він же не машина, врешті-решт! — вигукнув розгублено Табул.

— Він страшніший за машину! — відповів Блостер. — Він машина з ядерним силовим агрегатом. Дев’ять із половиною відсотків! Ще трішечки… Краплиночку… Сльозинку…

— Блостере, стріляй! Стріляй, хай його мамі! Ця потвора тягне лапобіг! Нумо! — горлав з машини Табул.

Блостер не відводив погляду від граваствола. Лапи вантажівки знову напружилися. Під штучною шкірою роздулися шланги гідропідсилювачів. Ще трохи — і станеться лихо.

— Все, можна! — І Блостер підняв граваствол. Жук одразу трохи підвівся, лапи його зашкрябали по підлозі, але дарма. Табул полегшено зітхнув і знову узявся за важелі. Він не розумів того, що бачив Блостер: паузи між пострілами щоразу скорочувались, як не намагався Блостер цього уникнути, а це означає, що наступного разу, чи через раз, Мадингма стане сильнішим за лапобіг, а Блостер нічого не зможе вдіяти — граваствол не встигне зарядитися навіть для мінімального пострілу.

— Давай, Табуле, тягни! Тягни!

Вибігти назовні та пошукати ще одного троса, допомогу, чи хоча б заїхати цьому чудовиську чимось в око, аби бодай трошки зменшив спротив? Зробити що-небудь! Але перед жуком бурхала стіна вогню: сопло вивергало його майже без зупинки. Спробуй хоч на мить опинитися там — одразу підсмажишся! Лапобіг знову потягнув Мадингму вглиб печери, а той пручався, чіпляючись лапами за все, за що можливо. Блостер озирався на усі боки: що ще він може вдіяти? Що може зробити?!!

* * *

— Мені потрібно обговорити це з мером, — Оброра задумливо пригладив вуха, — чи захоче він дати парингею? Та ще у борг? Не знаю, не знаю…

— Пане Оброро, якщо Мадингма стане на крило, він рано чи пізно добереться до Виринеї — і тоді… Мені навіть страшно подумати, що буде тоді! — вступила у розмову Фелела.

— Ви фахіцець із драконів? — з посмішкою запитав Оброр. — Чи політик? А може, ви енергетик? Якщо фахівець із драконів, то маєте знати: наш Крейдер потребує парингеї, як і ваш Мадингма. Якщо енергетик, то повинні розуміти: парингея вартує дуже дорого і видавати її, та ще й без оплати, під чесне слово, дуже ризиковано. Ну, а якщо ви політик… Справжній політик намагається заробити капітал на всьому, навіть на біді сусіда. А інакше який він політик? Розумію, це звучить цинічно і не дуже приємно, — знову посміхнуся Оброра, помітивши на обличчі дівчини гримасу відрази, — але це чиста правда. Отже, ви не політик?

Фелела похитала головою — ні, вона не політик.

— Ось і добре. Для однієї компанії двох політиків було б забагато. Отже, так, Аголе, ти з товариством залишаєшся тут, у мене. Гадаю, вам не завадить трохи відпочити та попоїсти. Тим часом я з’їжджу до мера та понюхаю, чим там тхне. Доки нічого обіцяти не можу, але… Враховуючи нинішні реалії, коли казати чесно, мені не дуже вигідно вносити цю пропозицію.

— Як це?! — вразилася Фелела. — Коли Мадингма стане на крило…

— Стане Мадингма на крило чи ні — це ще велике питання, — несподівано жорстко сказав Оброра, не дослухавши речення до кінця. — А те, що розбазарювання парингеї може бути використане моїми політичними супротивниками проти мене — доказів не потребує. Ви сьогодні поїдете, а я залишуся тут. І мене дуже цікавить, як я буду жити завтра, за рік чи п’ять років. Політика — це моє життя, це мій спосіб заробляти на хліб. І я хочу мати не лише хліб, а ще й із маслом. Зрозуміло вам? Коли Мадингма накриє Виринею, ясна річ, програють усі, а якщо не накриє — лише я. Один я! Це зрозуміло? А виграють мої супротивники! Ось це і є політика, люба Фелело.

— Яка мерзота!

— Ні, люба Фелело, це політика. Якщо я хочу стати мером на наступних виборах, маю думати не про ваше місто, а, у першу чергу, про своє, інакше виборці мене не зрозуміють!

— Тоді ми самі підемо до них!

— Стривай, Фелело, — Агол м’яко поклав руку на плече дівчині. — Оброра краще знає, що потрібно робити. Він же розуміє: мертвому місту мер не потрібен, так? А от коли він врятує Виринею від сусідського дракона, який розбушувався, то тоді виборці…

Оброра з цікавістю глянув на Агола:

— Можливо… Можливо… Може, у тобі помер політик?

— З чого б то? — посміхнувся Агол. — Може, він в мені живіший за всіх живих?

— Гаразд, — Оброра неголосно хлопнув долонею по столу, — я пішов до мера. Почувайтеся як удома. Агов, хто там є? Нагодуйте гостей! І взагалі, подбайте тут…