Зоряна електричка

І дійсно, біля віконця касира біліла об’ява: «У скляну тару не наливаємо».

— Ну що, переконався? — переможно запитав Льоха. — Звичайно, у декого в гаражі може бути каністра з бензином. Звідти також можна налити, але далеко не в кожного є гараж, і далеко не кожен тримає там бензин. Та й потреби заливати бензин у каністру також немає. Навіщо? Он скільки заправок побудовано! І на кожній бензину — залийся!

— Тааак… — протягнув Маняма, який почав в’їжджати у теорію Льохи. — Це цікаво.

— Це — версія, — вставив розумне слівце Льоха. — От дивись, що виходить. Якщо салон підпалив Серга, то де він узяв пляшку з бензином? Машини в нього немає, гаража немає, на заправці пляшку не продадуть. Га?

— Ну, Льохо… Системно мислиш! — На Голуші це була найвища похвала, але Льоха про це не знав, хоча почути похвалу від друга було приємно.

— І виходить ось що, — хлопець й далі розмірковував уголос. — У когось є стара машина, наприклад, така, як у Дмитра Санича, чи гараж, де можна тримати каністру з бензином. І цей таємничій «хтось» підпалює салон. Навіщо? Чи, як говорять слідчі, який мотив? Серйозні люди у салон не попхаються, вони грають у казино. А у салон — так, пацани… Ну, дорослі також, ті, що не при грошах. Пацанам пляшку бензину узяти ніде, а от дорослим… У дорослого може бути й машина «Волга». Раніш вона вважалася крутою, а зараз… Доля пенсіонерів, а вони, звісно, не дуже багаті. Який-небудь дідок влетів у програш, от і спалив цей салон до дідька лисого! Зі злості! У пенсіонера запросто може бути «Волга», «Жигулі» чи «Москвич». Отже, наше з тобою завдання — знайти діда, який має стару машину і полюбляє просаджувати гроші в ігрових салонах. Якщо ми такого знайдемо, то зможемо довести невинність Серги.

— Мені твоя думка подобається.

І вони пішли по дворах, розглядаючи машини, записуючи номери і марки у маленький нотатник. Почалася кропітка робота: дізнаватися, чиї машини, хто має такі самі… І вже зовсім обережно випитували, хто з власників цих розвалюх грішить любов’ю до ігрових автоматів. Машин старих марок біля сусідських будинків виявилося несподівано мало, всього вісім штук. Скільки стояло по гаражах — невідомо. Залишок дня витратили на розпити. Маняма загорівся ідеєю і став навіть застосовувати можливості комунікатора, перетворюючись то на рудого кота, то на муху, а одного разу навіть на бридкого рудого таргана, щоб дістатися кухні й підслухати, про що розмовляють господарі квартири, за що ледь не наклав головою. Охайна господиня, побачивши таргана на кухонному столі, ледь не знепритомніла й погналася за ним, намагаючись прибити старим домашнім капцем. Дивом Маняма встиг шмигонути в темну шпарину. Капець голосно ляснув по столу прямісінько за його спиною.

— Раз один з’явився, чекай на навалу! — поскаржилася господиня.

А Манямі довелося провести у темній вологій шпарині з півгодини, доки вдалося непомітно вислизнути назовні. Тут він одразу перетворився на муху й дременув у кватирку. Вже набувши свого звичайного вигляду, він сказав Льосі:

— Я більше на цю комаху перетворюватися не буду. Ще приб’ють мимохідь ні за що! Лячно, якщо чесно.

Попри всі зусилля, знайти пенсіонера, який захоплюється грою на «одноруких бандитах», не вдавалося. Усі власники старих машин були нормальні літні люди. Такі мешкають у кожному багатоквартирному домі. Хто спокійний, хто знервований… Риболовля, мисливство, гриби та доміно — усього вистачало, але бажаючих попаритися на ігрових автоматах не спостерігалося.

Наступного дня по обіді, коли вони вже дізналися про власників старих машин все, що можна було взнати, Льоха здався.

— Десь я припустився помилки. Щось не так… А така гарна версія була!

— А може, версія була й правильна, — раптом задумливо сказав Маняма, якому незвичайне розслідування неочікувано сподобалося.

— Це ти про що? — нашорошився Льоха.

* * *