Зоряна електричка

— Я щось не зрозумів, — Мозя наморщив лоба, — чому це у довіднику написано, що планета Фіга — планета абсолютного розуму. Щось я цього абсолютного розуму не бачу. Натовп ледарів. До речі, натовпу я теж не бачу.

— Не кажи, не кажи… Головна ознака класифікації яка? Чи може цивілізація шкодити сама собі? А ці…

— А… Дійсно! Вони нічого не роблять, тому і шкоди від них жодної! Нічого собі… Чистісінький абсурд!

— Маєш рацію, Мозю. Будь-яка справа, доведена до абсолюту, легко перетворюється на абсурд. Ну що, вертаємось?

Вони вже зробили крок у напрямку до буя, коли позаду ворухнувся Фьюфел:

— Не виходить.

— Що не виходить? — озирнувся Флоквел.

— Усе не виходить! Нащо мені самому створювати проблеми, а потім з ними боротися? Дурниця!

— Тьху ти! — спересердя плюнув Мозя. — А ще абсолютний розум!

— Стривай, — зупинив його Флоквел, — ну що ж… Це ваша справа. Мабуть, наша сорочка на чотири ваших руки не надягається.

Тубілець глянув на свої обидві ліві руки, потім на праві, перевів погляд на руки Флоквела, потім так само уважно оглянув Мозю і запитав:

— А що таке сорочка? Це те, що на вас вдягнуто? А нафіга вона мені? Я без проблем щодня замінюю лист. А щоб сорочку зробити, треба ж скільки усього? Забрудниться — пери її. Потім заводь пральну машину, пральний порошок, дружину, аби усьому цьому дати лад… Потім вона народить тобі відбруньковінів — і ви вважаєте, що у цьому сенс буття? Он він, у кущах, вимагає щось пожерти! Нащо мені решта, якщо я маю це щастя і без сорочки та прального порошку? Ближче до природи треба бути, дорогенькі мої. Ближче до природи!

— Фьюфеле! — почувся з кущів писклявий голос.

— Йдемо, Мозю! Головне ми дізналися: Манями Корпурами тут не було.

— Голову з цим філософом зломиш!

— Він тобі потрібен?

— Та пофігу!

— Ото і я так кажу…

* * *

Мер дав парингею для Мадингми. Агол від імені міської влади Асьї підписав угоду про повернення боргу за півроку і тут же під прицілом телекамер журналістів йому передали два довгоочікуваних контейнери. Уся делегація кілька хвилин посилено дякувала мерові за його доброту, а потім швиденько впакувалась у лапобіг.

Агол зосереджено вів машину. Він ішов на граничній швидкості, адже кожна хвилина була на вагу золота, тобто парингеї. Хто знає, що наразі відбувається у печері Мадингми?

* * *

Дуже скоро дракон отямився, до нього повернулася нормальна вага а отже, і звичайна сила. Він вперся лапами у підлогу і зупинив вантажівку. Так вони і стояли, зв'язані тросом: з одного боку атомний монстр, з іншого — Блостер, Табул та покалічений лапобіг. Настала тимчасова рівновага. Мадингма не міг зрушити вантажівку, а та своєю чергою не могла зрушити ядерного жука. Ет, як би не зламана лапа! А граваствол зарядився лише на шість відсотків… Блостер від безвиході закусив губу: що робити? «Невже все піде прахом? Якби вантажівка була трохи важчою, тоді був би шанс. Витримав би трос! Може, накидати щось у кузов? Та хіба встигнеш? Та і що кидати?»

Блостер блискавичним поглядом оглянув усе довкола: рівна підлога, невеличкі камінці… Цю дрібноту треба збирати цілий день, щоб хоч трохи підвантажити машину. Шість із половиною відсотків. Він звів погляд на стелю. Прямо над кузовом нависав великий кам'яний виступ. Чи не завалить машину? А раптом уся стеля впаде? Але іншого виходу не було.

— Табуле, стережися! Я зараз твою машину трохи підвантажу! — перекричав Блостер шум працюючого двигуна. Табул поквапливо покивав головою і теж щось вигукнув у відповідь. Блостер не почув, а скоріше прочитав відповідь по губах:

— Давай, давай! Поквапся!

Сім відсотків. Усього! Він звів граваствол і ретельно прицілився у підніжжя виступу. А далі все сталося, наче за уповільненої зйомки. Спочатку по виступу зазміїлася щілина, потім відокремилась велика брила і повільно впала в кузов. Удар був страшенної сили, лапи прогнулися, а кузов ледь не вдарився об підлогу. Блостер мимохідь помітив зблідле обличчя Табула, який гарячково смикав важелі керування. Із зусиллям, але вантажівка вирівнялася. Жук від раптового гуркоту завмер на місці, знов напружився, але зрушити вантажівку у нього вже не вийшло, та стала заважкою. Якби Блостер запізнився хоча б на мить, невідомо, як би усе сталося. А зараз лишень витримав би трос! А трос натягнувся, наче велетенська струна. Блостер прислухався і почув легке гудіння. Так співають туго натягнуті дроти на вітрі. Він стурбовано похитав головою. Зараз у Блостера був час для підзарядки граваствола. Зсунути з місця навантажений лапобіг сили у дракона не було. Ба навіть більше, Табул трохи потупцював на місці, зробив малесенький крок уперед, потім ще один… Він уже зовсім зібрався тягнути Мадингму далі, але Блостер рухом руки заборонив йому це, він не бажав ризикувати: а раптом трос обірветься?

Отримавши чергову порцію заряду з граваствола, Мадингма трохи підвівся над підлогою, а Табул, у свою чергу, рушив вантажівку уперед. І знову крок за кроком живий атомний реактор потягли до лігва. Туди, де він мав давати енергію для всього міста, бути безпечним та корисним.