Зоряна електричка

Блостер перевів подих. Зараз, якщо справу вести акуратно та не перевантажувати трос, Мадингму можна спокійно затягнути на місце. Залишалося добути парингею. Без цього усі зусилля були даремними.

* * *

Агол акуратно підвів лапобіг до виходу з печери. Там стояв сторож, з цікавістю та тривогою зазираючи у темну пащу виходу. Звідти долинав шум, пашіло жаром, боляче різонув по вухах субзвук. Боляче, але стерпно, мабуть, гасився десь по дорозі стінами та стелею. Агол узяв під пахву важкий контейнер і зайшов усередину, але не зміг зробити і десяти кроків — субзвукове випромінювання було надто потужним. Похитуючись, він вийшов на свіже повітря, завернув за ріг і впав. Довго лежав, мотаючи головою, поки оговтався.

— Неможливо! Туди пройти неможливо!

Фелела присіла поруч і поклала голову Агола до себе на коліна, Реза змотався кудись на машині й привіз пляшку з водою. Намочили хустку і поклали Аголові на лоба.

— Ну, як ти? — запитав Реза.

— Можна терпіти. Бувало й гірше. Бр-р-р! Але парингею треба якось передати. Що ж робити?

— Чекати. Треба чекати! Ось затягнуть Мадингму на місце, тоді й передамо. А зараз відпочивай… — заспокоїла хлопця Фелела.

Пропозиція була не найкраща, але обмізкувавши ситуацію, Агол погодився. Адже іншого виходу все одно не було.

* * *

Табул виліз з машини й обтер рукавом лоба. Великі краплі поту котилися по обличчю, потрапляючи то в очі, то на губи, роблячи їх вологими й солоними. Печера сильно нагрілася від вогненного дихання Мадингми, а вентиляції не було. Велетенський жук незграбно ворушився на своїй лежанці, намагаючись якщо не поповзти у бік виходу, то хоча б повернутися туди головою. Найважчим було розвернути Мадингму головою до пристрою годування. Дракон опирався, розкинувши вільні лапи, і за жодні маслаки не бажав лягти належно. А наближатися до нього упритул небезпечно, лічильник радіоактивного випромінювання просто божеволів. Довелося чекати з годину, доки граваствол зарядиться повністю. Після потужного пострілу жук став майже невагомим. За одну мить Блостер та Табул розвернули його у потрібному напрямку й закріпили тросом. Залишками того ж троса про всяк випадок зв’язали жукові й передні лапи. А раптом Мадингмі знов закортить прогулятися?

Нарешті все було зроблено як годиться. Табул вже зібрався відпочити, опершись спітнілою спиною на кам’яну стіну, але цього Блостер зробити йому не дав.

— Не дуже прохолоджуйся! Тут навіть зайву хвилину перебувати небезпечно! Лічильник цокає! — І витяг з кишені комунікатор. У тиші печери неголосно тріщав датчик. — Бачиш? Набираємо дозу! А нам краще цього не робити. Рушаймо звідси — і що скоріше, то краще.

Блостер кинув на Мадингму останній погляд і пішов до виходу.

— Стривай, Блостере! А вантажівка навіщо?

— І справді! — здивувався Блостер своїй забудькуватості.

Той шлях, який вони разом із Мадингмою йшли майже день, машина, звільнена від дракона та ваги каміння, пройшла за півгодини.

Сонце висіло майже над самим небокраєм, але навіть і таке тьмяне світло вдарило в очі, звиклі до печерної темряви. Блостер заплющився.

— Ха! — вигукнув захоплено Табул. — Агол уже тут!

— Де? — Блостер розплющив одне око і ліворуч від входу побачив лапобіг та всю трійцю поряд з ним.

— Ну?! — одночасно вигукнули всі п’ятеро, кожний маючи на увазі своє.

Табул розчахнув двері і вигукнув:

— Ми його пришвартували! Наче теля у стійло!

У відповідь Агол важко підняв над головою контейнер із парингеєю.

— Парингея! — вигукнув Агол.

Блостер утомлено заплющив очі:

— От і добре!

Табул вискочив з машини:

— Ми вгамували Мадингму! Ми це зробили!!!

— Блостере, парингея!!! — не вгавав радісний Агол, потрясаючи над головою важким контейнером.

У Блостера не було ані сил, ані бажання виходити з кабіни вантажівки. Втома навалилася раптово, наче вистрибнула з-за рогу.　

— Блостере! — радісно вторила Аголу Фелела. — Ми привезли парингею!　

Треба було йти, треба було радіти з новими друзями. Та й своє питання час було поставити: чи був тут Маняма? Він заслужив, щоб ці славні хлопці, брати по розуму з іншої планети (та що там планети — з іншої галактики!) бодай трохи попрацювали і на нього, на Блостера Корпураму та його онука Маняму. Блостер труснув головою, наче намагався струсити втому. Дверцята рипнули, і він важко зістрибнув на землю.

— Це славно! Хлопці, ви навіть не уявляєте собі, як це славно, — він змучено посміхнувся. — Реза… Агол… Фелела… Табул… Це…

Він не доказав того, що хотів. Раптово настала ніч.

Розділ 19. Оборона

— Дивися, Льохо, — Маняма задумливо підняв погляд до неба, — ось зараз я згадую свого діда Блостера. Став би він грати на цих дурних автоматах? Він взагалі-то непогано живе. У нього на Менпелі…

— Де? — не зрозумів Льоха.