Зоряна електричка

— Нічого, нічого… — підбадьорливо пробурмотів Агол. — До лапобігу ми вас донесемо, та й у телецентрі допоможемо. Головне, допоможіть нам вийти у ефір з надважливим повідомленням.

— Яким саме? — поцікавився старий.

— Ми примусили заснути дракона Мадингму! Місто може і повинне повернутися до нормального життя!

— Мадингма знову заснув?! — недовірливо перепитав старий. — Як це можливо?! Ніхто і ніколи не міг примусити заснути дракона, який прокинувся!

— А от мені та моїм помічникам це вдалося! — Агол не помітив, як при цих словах скривилося обличчя Табула. — І зараз про це необхідно розповісти усім мешканцям Асьї. Нехай повертаються до своїх домівок. І я вживатиму всіх заходів, щоб дракон більше ніколи не прокинувся! Щоб парингею не крали! Щоб…

— Їдемо! — недослухав його старий. — Заради такої новини я допоможу вам усім, чим зможу.

Доки Агол і Табул допомагали старому піднятися та вдягнутися, у того не затулявся рот. Йому було все цікаво: як вдалося примусити заснути дракона? Як вдалося затягнути його назад, до лігва? Як вони захистилися від субзвуку та вогню?

Стариган виявився надто обізнаним. Якось дуже давно, у іншому місті, на другому боці Масябосі, він знімав таку ж катастрофу з драконом. Аби дракон не вийшов з печери й не наробив лиха, його прийшлось вбити. Печеру замурували, і на тому усе скінчилося. Місто, залишившись без енергії, вмерло. Зараз старий згадав усе до дрібниць і буквально засипав питаннями Агола та Табула, а ті інколи не знали, що відповісти, лише відмовчувались чи відмахувались рукою, згодом, мовляв, розберемося, і самим не все зрозуміло.

До будівлі телецентру дісталися без пригод. Вони почалися тоді, коли старого почали витягувати з лапобігу. То у колишнього телеоператора за щось зачепилася нога, то Табул перечепився та впав, і лише завдяки спритності Агола старий не спікірував лисою головою у бетонну підлогу. Потім мучилися з дверима, які виявилися зачиненими на замок. Коли вибили двері, виявилося, що це не ті двері. Прийшлося вибивати ще одні, а тоді одразу завила сигналізація. Агол цього не злякався, а скоріше зрадів — отже, у будівлі є енергія!

Від того, що старий виявився комусь потрібний, йому ставало все краще і краще. Він вже міг стояти без сторонньої допомоги, правда, мав за щось триматися, але й від цієї маленької перемоги старий став бадьорим та веселим. Колишній телевізійник впізнавав і не впізнавав будівлю, якою йому допомагали ходити. Апаратні студії, кабінети… Багато чого змінилося, але щось залишилося без змін з того часу, коли він, молодий та здоровий, працював тут, випускаючи до ефіру й звичайні програми новин, і сенсації, на кшталт тої, яку він збирався випустити наразі: дракона Мадингму приборкано! Старий все розпитував, як же вдалося примусити дракона заснути? І за допомогою чого його повернули назад у лігво? А саме на це питання Агол відповідати не бажав. Хто здійснив цей подвиг? Це зрозуміло — Агол зі своїми помічниками. Як це відбулося? Це питання залишалося без відповіді. Нарешті дісталися до студії. Старий, сидячи на незручному дерев’яному ослінчику, казав, що і де потрібно включати. За півгодини сяк-так підготували апаратуру до виходу в ефір.

— Перевірте, он на тому моніторі картинка з’явилася? А там вогник зелений? Є? Добре! Ось, здається, і усе! Ви, Аголе, сідайте за цей столик, а ви, Табуле, станьте біля камери. Все правильно… Є картинка! Усе нормально. Залишилося увімкнути той тумблер… Ні-ні, той, що ліворуч! Правильно! Ні, ще зарано! Допоможіть мені сісти за столик… Може, це мій останній ефір… Ось так… Дякую.

Розділ 21. Спітнілий Джек

Наступного ранку Льоха з Манямою продовжили розшук. Довго думали, як виявити, хто з підозрюваних грав саме у підпаленому салоні. Думали, думали і врешті придумали. Маняма та Льоха вдадуть, начебто захопилися грою на автоматах, наближатимуться до підозрюваних й починатимуть розмову про гру та спалений салон.

— Може бути, — міркував уголос Льоха, — хтось з них, почувши розмову, чимось себе видасть? Як ти вважаєш? А тоді можна начебто випадково і про дідуся запитати.

— А що? — Маняма втупився поглядом у стелю. — Можна спробувати. Все одно іншого варіанту не маємо. Не вийде, так не вийде!

— Серги шкода, еге ж? — раптом запитав Льоха. — Адже він не винен! Сидить у буцегарні невідь за що…

— Сергу? Чесно кажучи, ні. Він поганий землянин. Але я за справедливість, а вона має бути для усіх однаковою, і для поганих, і для добрих.

— Ач, який ти правильний! — реготнув Льоха.

— Що означає: правильний чи не правильний? Твій Серга мені не сподобався. Я що, не маю права на власну думку?

— Який він мій? А право маєш, чом ні? Знаєш, на людях я буду тебе звати не Манямою, такого імені у нас нема, а краще Мишком, га? Маняма, Мишаня… Схоже?

— Мишком так Мишком!