13 звичок, яких позбулися сильні духом люди

 Коли на вашій вечірці комусь невесело, ви відчува­єте відповідальність за це.

 Ви часто шукаєте схвалення та підтримки у знайомих.

 Коли хтось поряд засмучений, відповідальність за покращення настрою цієї людини берете саме ви.

 Ви не бажаєте, щоб будь-хто вважав ваш характер егоїстичним.

 Часто виникає почуття перенавантаженості через безліч усього, що потрібно зробити.

Наведені приклади вам знайомі? Намагання бути «приємною людиною», накладені на догоджання людям, можуть мати зворотній ефект. Він може значно нашкодити всім галузям вашого життя та перекрити шлях до цілей. Усе-таки можливо бути доброю та щедрою людиною, не намагаючись догодити усім.

ЧОМУ МИ ДОГОДЖАЄМО ІНШИМ?

Меґан прагнула збудувати репутацію особи, яка завжди задовольняє потреби людей. Паливом для самооцінки жінки було те, як її сприймали інші. Жертовність Меґан у спробах зробити так, щоб усім було добре, витікала з того, що, на її думку, опинитися у конфлікті з кимось, почуватися відторгнутою чи взагалі припинити відносини було набагато гірше за емоційне та фізичне виснаження.

СТРАХ

Суперечки та зіткнення можуть бути незручними. Зазвичай неприємно сидіти на нараді між двома колегами, що сваряться. Та хто забажає відвідувати сімейне свято, на якому родичі будуть сперечатися? Побою­ючись конфлікту, ми переконуємо себе: «Якщо зробити всім гарний настрій, то все буде добре».

Коли догідник помічає на дорозі автомобіль, що швидко наближується, то може прискорити свій рух через думку: «Цей водій поспішає. Не хочу нікого бісити своєю повільною їздою». Люди, схильні догоджати, також можуть побоюватися, що їм хтось відмовить або їх покинуть. Якщо я не підніму твій настрій, то я тобі не сподобаюсь. Вони розквітають від компліментів та схвалень, а за умови відсутності підбадьорення змінюють поведінку задля того, щоби вдовольнити інших.

ЗАСВОЄНЕ ПОВОДЖЕННЯ

Час від часу бажання уникнути конфліктів виникає ще в дитинстві. Якщо вас виховали батьки, які без­перестанку сварилися, ви могли засвоїти, що суперечка — це погано і найкращий спосіб попередити конфлікт — це усіх втішати.

Діти пияк, наприклад, часто виростають зі схильністю догоджати, бо це найліпший шлях упоратися з непередбачуваною поведінкою батьків. У інших випадках добрі справи можуть бути єдиною можливістю привернути увагу.

Ставлення в пріоритет інших так само може перетворитися на спосіб почуватися потрібним і важливим. Я чогось вартий(-а), якщо можу когось радувати. Тож повсякчасне вкладання своїх сил у емоції та життя людей стає звичкою.

Чимало з моїх клієнтів нерідко кажуть, що їм потрібно поводитися так, щоб усі могли витирати об них ноги, бо цьому вчить Біблія. Однак я переконана, що у цій книзі сказано: «Стався до ближнього так, як і до самого себе», але ніяк не краще, ніж до себе. Більшість духовних настанов заохочує мати достатньо сміливості, щоб жити за своїми переконаннями, навіть якщо це комусь і не до вподоби.

СКЛАДНІСТЬ ВІД ДОГОДЖАННЯ ЛЮДЯМ

Прагнення давати усім втіху змусило Меґан втратити ціннісні орієнтири. Їй не вдавалося задовольнити власні потреби, і настрій був під цим впливом. Вона усвідомила, як сильно надмірні спроби зробити всім приємність діяли на сімейне життя, коли після декількох терапевтичних сесій чоловік сказав: «Мені здається, що моя колишня Меґан повернулася».

ВАШІ ПРИПУЩЕННЯ НЕ ЗАВЖДИ правильні

Саллі запрошує Джейн піти з нею по крамницях. Єдина причина полягає у тому, що Джейн на минулому тижні пригостила її кавою, тож Саллі думає, що було б непогано віддячити. Однак Саллі насправді плекає надію, що знайома відмовиться, бо у планах — лише нетривала поїздка до торговельного центру за взуттям. Вона знає, що з Джейн вони, ймовірніше, будуть ходити по магазинах годинами.

Остання зовсім не прагне вирушати за покупками. Джейн необхідно виконати кілька доручень та трохи впорядкуватися в домі. Однак вона не бажає засмучувати Саллі. Тож Джейн дає згоду піти.

Обидві жінки думають, що роблять щось приємне навзаєм. Але, безсумнівно, ніхто не знає, чого бажає знайома. Їхнє намагання «бути вихованими» насправді більше заважає одна одній. Однак у жодної не вистачає хоробрості сказати вголос, чого вона насправді хоче.

Більшість із нас неправильно припускає, що догоджан­ня свідчить про щедрість. Але, замислившись над цим, виявляємо, що повсякчасне намагання прислужитися всім — акт зовсім не безкорисний. Насправді це доволі егоїстичний вчинок. Він передбачає, що всі переймаються кожним вашим рухом. Це також дозволяє припустити, що ви маєте владу над тим, як хто почувається.