Читаем 1794 полностью

— На жаль, землеробський талан мене покинув.

Юган Аксель збентежено кашлянув:

— Пане Сетоне, а де ваші раби? За нашими списками, у вас тут має бути двадцять троє: дванадцять чоловіків, вісім жінок і троє дітей.

— Пішли відпочивати.

— Так рано?

— Ви самі бачите, у якому стані поля. Я не можу змушувати їх працювати безцільно.

Юган Аксель повернувся до бараків без вікон.

— Я хотів би їх побачити й перевірити дані губернаторського списку.

Сетон похитав головою.

— Я не хотів би турбувати їх під час денного відпочинку.

— Я наполягаю.

— Ви уявляєте, що таке працювати на спеці кожного Божого дня? Запевняю, це значно важче, ніж полічити голови. Я намагаюся зробити їхнє життя легшим. Ви чули мою відповідь і маєте пояснення, чому я так відповів. Пропоную вам задовольнитися цим.

Кілька секунд вони дивилися один одному в очі. Юган Аксель першим відвів погляд:

— Як хочете.

Сетон усміхнувся, і суворий вираз зник з його обличчя. Він повів нас далі за якусь будівлю, і раптом перед нами відкрився вкритий квітами схил пагорба. Сетон знову розвів руками.

— Тут мої садівничі зусилля мали більше успіху. Франжипані. Plumeria obtusa. Моя гордість.

Але не встигли ми намилуватися прекрасним видовищем, як вітер війнув нам в обличчя бридким смородом, значно сильнішим, ніж у дворі. Сетон підніс до обличчя хустинку.

— Це водорості гниють на березі моря. Велика неприємність для всіх, хто живе недалеко від моря. Вітри й течія прибивають усе сміття до східного берега острова.

Він повернувся до свого поля франжипані.

— На вечір квіти повністю розкриваються, і тоді всю долину наповнюють пахощі. Так ми рятуємося від смороду хоча б уночі. Ви це помітите, якщо не зразу заснете. Думаю, ви розумієте, що сьогодні повертатись уже пізно. Тропічна ніч почнеться менше ніж за годину. Запрошую вас, панове, повечеряти зі мною. Я не міг навіть мріяти про таку приємну компанію з моєї батьківщини.

12.

На вечерю подали суп, потім смаженого на жару голуба з солодкими коренеплодами — і це була найкраща страва, яку ми їли на острові, хоча вона не витримувала порівняння з тим, до чого ми звикли вдома. З вином було краще: у Сетона виявилася хороша добірка вин і він чудово знав, яким напоєм краще доповнити наявні страви.

Їдальня обставлена просто, як і весь будинок, але прикрашена гарними предметами. Зі стелі звисала криш­талева люстра, яка яскраво освітлювала простір над столом, на обклеєних шпалерами стінах за метр один від одного — світильники. На підлозі килим з якихось східних країв. Після кількох келихів вина лише спека й дзижчання міріад комах нагадувало, що ми не вдома.

Розмовляли здебільшого я і Сетон, Юган Аксель майже весь час мовчав. Розмова точилася навколо звичайних життєвих речей: про видобування солі в копальнях на березі океану, потребу більшої кількості цистерн для збирання дощової води, вплив французької війни на торгівлю. Сетон виявився дуже поінформованим чоловіком і про будь-яке питання мав власну думку. Я щосили намагався не зганьбитися, але, мабуть, на його тлі мав дуже скромний вигляд.

Вино і втома швидко взяли своє, і Юган Аксель допоміг мені лягти в приготоване для мене ліжко. Виходить, я ліг доволі рано, а прокинувся задовго до світанку, почуваючись свіжим і бадьорим. Я трохи покрутився в ліжку, намагаючись знову заснути, але потім вирішив не силувати себе й піти перевірити, чи справді квіти Сетона сильніше пахнуть уночі.

У чорному оксамитному небі яскраво сяяли зірки, утворюючи візерунки, до яких мені ще тільки треба звикнути. Хоча місяць уже хилився до горизонту, його світла ще вистачало, щоб я міг бачити, куди ступати. Я пішов, як мені здавалося, до квітучого поля, але скоро зрозумів, що заблукав, бо опинився перед бараком, у якому Сетон тримав своїх рабів. Важкі ворота виявилися замкнені на засув і великий замок. Я зрозумів, де перебуваю, і повернув до поля. З’ясувалося, що господар плантації не перебільшував: франжипані справді наповнили все навколо дивовижним ароматом. Кожна квіточка розкрилася і маленьким дзвіночком дивилась у небо. У світлі місяця та зірок квіти здавалися примарними, з якогось іншого світу. У повній тиші над квітами пурхали метелики.

Повертаючись назад, я побачив якийсь вогник. Виявилося, що це Сетон вийшов покурити. Під час кожної затяжки його обличчя освітлювалося червонуватим світлом. Він усміхнувся. Тінь підкреслила його шрам, і я мимоволі сахнувся.

— Ну що?

— Усе, як ви й сказали. Вони справді чудово пахнуть.

— Називай мене Тюко. Пригостити тебе тютюном?

Я похитав головою.

— Не хочеш трохи посидіти зі мною? Як на мене, середина ночі — найкращий час тропічної доби.

Я сів у крісло біля нього. Він розпитував мене про «Три троянди», про сім’ю. З якоїсь причини мені легше було говорити про свого брата з незнайомцем, ніж з кузеном. Сетон, схоже, щиро мені співчував.

— Єдиний брат?

— Так.

— Я теж пережив смерть близьких людей, хоч я і єдина дитина в сім’ї. Мій батько помер, мати в монастирі. Мене ростив і вчив батьків брат.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив