Читаем 1794 полностью

Ще трохи ми поговорили про мінливість життя, і невдовзі я вже розповідав йому історію моїх стосунків з Неєю — причину, з якої я опинився тут. З усіх, кого я бачив у житті, цей дивний чоловік виявився першим, хто серйозно поставився до моїх почуттів і не вважав їх юнацькою забаганкою. Він уважно вислухав мою історію і сказав:

— Зараз ти можеш нарікати на долю й гніватися, але подумай, скільки у світі людей, які ніколи не відчували того, що відчуваєте ви. Ми дуже схожі, ти і я. Ти був би здивований, якби я розповів, наскільки схожі причини мого перебування тут. Я теж мав почуття, яких не схвалило моє оточення.

Він відклав люльку.

— Кажуть, що ми живемо в добу Просвітництва, в епоху Розуму, але люди не розуміють, що нами керують сили значно глибші, ніж раціо і логіка. Усе, що виходить за межі людської уяви, у нас вважається поганим. Замість спробувати це зрозуміти, люди намагаються заперечити й відвернутися. Але за всієї своєї недостойності, саме ці пороки керують світом. Наслідки ми бачимо навколо себе. Людина народжена бути вільною, але живе в кайданах.

Я ніколи не чув дивніших слів від рабовласника. Моє мовчання повністю видало мої думки. Хоч нікого не було поблизу, Сетон роззирнувся, нахилився ближче до мене й прошепотів:

— Я не той, ким здаюся, Еріку. Запам’ятай це. Сподіваюся, що колись я зможу тобі все пояснити, але доти прошу просто мені вірити.

Він кілька хвилин посидів мовчки, дивлячись у темряву, потім стрепенувся і повернувся до мене.

— Скільки тобі років, Еріку?

— У грудні буде п’ятнадцять.

— Ти ще побачиш, що час летить непомітно. Скоро ти зможеш робити все, що захочеш. Тобі тут подобається?

Я не хотів якимось чином скривдити його, тому постарався висловитися якнайобережніше:

— Мені здається, що Бог відвернувся від цього місця.

Він закурив, глибоко затягнувся і випустив дим великою хмарою.

— Ти віриш у Бога?

Я кивнув, хоч і нерішуче, бо ніхто раніше мене про таке не питав. Це запитання припускало варіанти від­повідей, про які я не думав. Після кількох затяжок він сказав:

— Особисто мені важко повірити в Бога, який за будь-яких обставин допомагає грішникам і створює перешкоди праведникам.

Я згадав фразу, яку прочитав в одній з книжок моєї матері,— батько, побачивши ім’я автора, сплюнув, ніби побачив самого диявола:

— Бог не відповідає за все, що відбувається у світі. Це ми, люди, забули своє призначення і створили собі життя, у якому нехтуємо усіма його заповідями.

— Кожен має право на свої переконання. Але те, що суспільство прогнило, може бачити кожен, у кого є очі.

Він нахилився до мене, й тепер його обличчя було просто навпроти мого.

— Може, люди не мусять підкорятися ніякому закону, крім одного, даного природою? Скільки ми могли б зробити, такі люди, як ти і я, якби не натрапляли постійно на перешкоди? Хіба це не була б справжня свобода, Еріку?

Він відкинувся на спинку крісла, затягнувся і задумливо подивився у зоряне небо.

— Роби що хочеш — такий має бути основний закон.

Я сидів зліва від нього, і коли глянув на його обличчя — побачив тільки шрам. Тому й не міг зрозуміти, посміхається він чи ні. Мабуть, він відчув мою невпевненість і засміявся.

— Вибач. Моє почуття гумору не всім зрозуміле. Тобі випало стикнутися з ним у перший же день нашого знайомства. Зазвичай я рідко комусь так швидко довіряю.

Він вибив з люльки попіл, і ми підвелися, щоб побажати один одному гарних снів.

— Я знаю, що в Ґуставії багато недоброзичливців, які тільки й думають, щоб сказати про мене щось погане. Я радий, що ми з тобою порозумілися. Сподіваюся, ти матимеш про мене хорошу думку, незважаючи на всі підступи.

Я без слів кивнув, не знаючи, що сказати. Але йому цього було достатньо. Він усміхнувся і обережно поклав руку мені на плече.

— Я знаю про твого батька не більше, ніж ти мені розповів. Але той, хто виставляє за двері такого сина, як ти, не дуже хороша людина. Знай, що тут тебе завжди чекають, якщо виникне потреба чи бажання. Я скажу Жарріку, щоб він завжди тримав для тебе кімнату. Якщо захочеш тут пожити, я буду радий. Добраніч.

13.

Уранці мене знову розбудив Юган Аксель. Мені здавалося, що ми спали надто довго. Але Сетон чекав нас за столом і запросив снідати. У срібному чайничку парувала кава, на столі лежали хліб і оселедець. Коли ми поснідали, Сетон вийняв гаманець і виклав на стіл кілька монет.

— Я полічив, скільки Корона мала б заплатити за роботу моїх рабів. Якщо пан Шильдт хоче, хай перевірить мої розрахунки. Коли треба, ось рахівниця.

Він простягнув Югану Акселю аркуш паперу. Мій кузен відмовився від рахівниці, переглянув розрахунки на аркуші й сказав:

— Розрахунки наче правильні, але сума завищена.

— Надлишок призначений для губернатора Баґґе як компенсація за незручності, які я спричинив. Або, якщо губернатор забажає, як аванс за майбутні такі порушення.

Юган Аксель нахмурився.

— Я не впевнений, що губернатор так веде справи.

Сетон весело глянув на мого кузена. Цього разу мені здалося, що він таки посміхається, і ця посмішка демонструвала поблажливість старшого до недосвідченого молодшого.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Уральское эхо
Уральское эхо

Действие романа Николая Свечина «Уральское эхо» происходит летом 1913 года: в Петербурге пропал без вести надзиратель сыскной полиции. Тело не найдено, однако очевидно, что он убит преступниками.Подозрение падает на крупного столичного уголовного авторитета по кличке Граф Платов. Поиски убийцы зашли в тупик, но в ходе их удалось обнаружить украденную с уральских копей платину. Террористы из банды уральского боевика Лбова выкопали из земли клад атамана и готовят на эти деньги убийство царя! Лыков и его помощник Азвестопуло срочно выехали в столицу Урала Екатеринбург, где им удалось раскрыть схему хищений драгметаллов, арестовать Платова и разгромить местных эсеров. Но они совсем не ожидали, что сами окажутся втянуты в преступный водоворот…

Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы
Сеть птицелова
Сеть птицелова

Июнь 1812 года. Наполеон переходит Неман, Багратион в спешке отступает. Дивизион неприятельской армии останавливается на постой в имении князей Липецких – Приволье. Вынужденные делить кров с французскими майором и военным хирургом, Липецкие хранят напряженное перемирие. Однако вскоре в Приволье происходит страшное, и Буонапарте тут явно ни при чем. Неизвестный душегуб крадет крепостных девочек, которых спустя время находят задушенными. Идет война, и официальное расследование невозможно, тем не менее юная княжна Липецкая и майор французской армии решают, что понятия христианской морали выше конфликта европейских государей, и начинают собственное расследование. Но как отыскать во взбаламученном наполеоновским нашествием уезде след детоубийцы? Можно ли довериться врагу? Стоит ли – соседу? И что делать, когда в стены родного дома вползает ужас, превращая самых близких в страшных чужаков?..

Дарья Дезомбре

Исторический детектив