1794

— Якщо ви виросли серед людей, які відмовлялися від запропонованих грошей, то або вас оточували святі, або ви неуважний. Залишмо це рішення самому губернаторові. Ви просто передайте вельмишановному Карлу Фредріку Баґґе мою відповідь. Лист я вже підготував. Напишете мені розписку на отриману суму?

Елегантним жестом він простягнув Югану Акселю перо якогось екзотичного птаха, чорнильницю і розписку, яку мій кузен і підписав.

У дворі ми побачили Жарріка з нашими кіньми, вже напоєними й готовими до сідлання. Сетон помахав нам на прощання з затіненої веранди, і ми виїхали на дорогу під палюче сонце. Минув якийсь час, перш ніж ми заговорили. З того, як він сидів на коні й рухався, було ­видно, що настрій у мого кузена не найкращий. Я не витерпів і спитав:

— Що тебе мучить?

Юган Аксель притримав коня, і ми поїхали пліч-о-пліч.

— У дворі не видно жодного раба, хоча за документами їх має бути більше двадцяти. На полі все засохло й немає навіть натяку, що його хтось обробляє. Коли ти заснув, я ще трохи поговорив з Сетоном. Він розпитав мене про політику шведської Корони, про те, що я бачив тут, на Бартелемі. І зрештою все мені пояснив.

— У чому ж причина?

Юган Аксель погриз ніготь і виплюнув відгризений шматочок — багатолітня дурнувата звичка.

— Мені дуже хотілося б йому вірити… Він стверджує, що життя на Бартелемі йому таке ж бридке, як і нам.

Я нетерпляче кивнув:

— Я теж говорив з ним віч-на-віч, і мені він сказав те саме.

Юган Аксель від цих слів зупинив коня.

— Коли це було?

— Я вночі вийшов понюхати квіти, а він ще не спав.

— Еріку, я не хочу, щоб ти зустрічався з ним наодинці, поки я не дізнаюся всю правду, яка ховається за його красивими словами. Можеш мені це пообіцяти?

Моє роздратування негайно переросло у гнів.

— Ти теж ставитимешся до мене як до дитини?

Турбота в його погляді ніби натякала, що я не здатен щось вирішувати самостійно. Це дуже мене зачепило.

— Ти ще надто юний, Еріку, і надто швидко довіряєш людям, навіть якщо вони нічого не зробили, щоб заслужити довіру. Тут немає чого соромитися. Але твої емоції занадто відкриті для тих, хто вміє їх читати, і тому ти дуже вразливий. Я нічого від тебе не приховуватиму, але спершу хочу розібратися, що тут коїться насправді. Будь ласка, утримайся від поїздок до Тупика, поки я все знатиму напевно.

Можливо, через спеку я став дратівливішим, ніж завжди, але його лагідний тон мене добряче розсердив. Сетон говорив зі мною на рівних — уперше за весь час на острові. Але щойно ми виїхали за межі його маєтку, зверхнє ставлення знову мене наздогнало.

— Маленький Ерік Тре-Русур не може сам про себе подбати, так? Він просто дивний кузен Шильдта, нікому не потрібний і ні на що не здатний. Не дай Боже комусь побачити в ньому щось, крім можливості скористатися цим дурником. Ось що я тобі скажу, Югане: ми завжди судимо інших по собі.

У кузена потемніли очі.

— Що ти хочеш цим сказати, Еріку?

— Лише те, що ти сам сказав. Мій батько оплатив твою поїздку, щоб ти міг шпигувати за мною і читати мої листи. Але з цієї миті я сам вибиратиму собі друзів.

Я навмисно так сказав, щоб образити його, і скоро я про це пошкодую, але зараз моя кров кипіла і я нічого не міг з собою вдіяти. Я пришпорив коня, тварина здивовано форкнула й помчала з пагорба так швидко, як тільки могла. Мій кінь був трохи прудкіший, і Юган Аксель не зумів мене наздогнати.

Мабуть, я десь пропустив роздоріжжя, і мені знадобилося кілька годин, щоб знайти дорогу до Ґуставії. На ­щастя, острів надто малий, щоб загубитися на ньому назавжди. Коли я залишив коня в стайні і дійшов до Девіса, на місто вже впала ніч. Югана Акселя не було ні в нашій кімнаті, ні в таверні. На мою радість, у залі сидів Фальберг. Він, мабуть, побачив, що я збентежений, і запросив до свого стола.

— Учора я не бачив тебе й молодого Шильдта.

Я коротко розповів йому про нашу поїздку.

— Тюко Сетон? Я з ним ніколи не зустрічався, але знаю, що він певний час жив у місті, а потім купив землю в глибині острова. Подейкують, що мого колегу кілька разів викликали до різних борделів Ґуставії, щоб оглянути травми, яких він завдав. Дуже скоро він став небажаним гостем у місті. Що ти про нього думаєш?

Я згадав, що Сетон казав про чутки щодо нього.

— Прекрасний господар. Ми довго розмовляли, і він справив на мене хороше враження. Мабуть, ні для кого не секрет, що мені важко знайти своє місце на Бартелемі. Здається, він мене зрозумів.

Фальберг якусь мить задумливо дивився на мене й змінив тему.

— Еріку, можу я розповісти тобі про дивну істоту, яку знайшов тут під час наукових досліджень? Чудернацька тварина, на перший погляд схожа на дуже великого павука, має багато притаманних цим створінням особливостей. Але після детального вивчення я зрозумів, що це не павук, а якийсь родич скорпіона. Я дуже здивувався, але з часом зрозумів його природу. Цей скорпіон, не маючи яскраво вираженого хвоста з жалом, полює на інших павуків. Він настільки схожий на них, що вони сприймають його за свого й підпускають дуже близько. Він завдає удару, нічим не ризикуючи.