1794

Я раніше не залишався з ним наодинці, і він здався мені дуже нетовариським. Утім, він вказав мені правильний напрямок і навіть трохи проїхав зі мною. Жаррік потерпав від похмілля, якого навіть не намагався приховати, і періодично тамував справу, жадібно п’ючи з фляги, яку виймав із кишені куртки. Своєю нерозбірливою французькою він повідомив, що виконував доручення господаря — щось відвозив до Ґуставії. З цими словами він чомусь захихикав. Я не зрозумів чому, але за ходом його думок взагалі складно було стежити, тому я просто усміхнувся у відповідь, ніби він пожартував. Його ж це розвеселило ще більше. Кінь Жарріка був значно жва­віший за мого, тому він невдовзі попрощався і поїхав уперед.

Спустившись у долину, я здалеку побачив Тюко Сетона — він сидів на ґанку зі склянкою в руці. Я заїхав у двір, і господар вийшов мені назустріч. Він привітався так само велемовно, як і першого разу, але мені здалося, що цього разу його щось непокоїло.

— Ходімо зі мною, Еріку. Нам треба поговорити.

Він махнув рукою у бік рабського бараку, і я здивувався: двері були навстіж відчинені. Він жестом запросив мене зайти, і я вже злякався, що зараз побачу видовище, схоже на те, яке бачив на кораблі капітана Джонса. Але коли мої очі звикли до напівтемряви, я виявив, що даремно боявся: приміщення було порожнє.

— Ти й твій кузен не бачили тут рабів, бо я їх усіх відпустив на волю. Я не хочу тримати інших людей у рабстві, а цей острів викликає в мене відразу. Є й інші люди, які думають там само, як я. Один із них англійський капітан — мій друг. Я купую рабів на невільницькому ринку, й тут вони чекають на нього. Він знає східне узбережжя як свою кишеню. Час від часу він кидає там якір і висилає човна по темношкірих. Забирає їх на свій корабель і вивозить на Еспаньйолу, де вони приєд­нуються до повстанців і борються за власну державу, вільну від рабства та гніту.

Сетон вийшов надвір і подивився на море, приставивши долоню до лоба, ніби козирок. Потім він знову повернувся і подивився просто мені у вічі.

— Шильдт приїхав до мене три дні тому. Він вимагав відповідей на свої запитання. І хоча він один з посіпак Баґґе, принаймні за посадою, я не мав іншого вибору й мусив викласти карти на стіл. Я просто не вмію вигадувати такі брехні, в які повірить хтось достатньо проникливий. Я все йому розповів, відкрився і перепросив.

Сетон нахилився до мене.

— І Шильдт пробачив мені. Він ненавидить рабство так само сильно, як і я. Більше того, він теж приєднався до нашої справи.

— Але де Юган Аксель зараз?

— Він вирушив із кораблем на Еспаньйолу, аби пересвідчитися, що всі вдало допливли, і докластися до нашої справи. Ми давно шукали таку людину, як Шильдт, хто зміг би допомагати нам на тому березі. Його допомогу важко переоцінити. Вони вийшли в море вчора з від­пливом.

Сетон дав мені час усвідомити почуте й помахав Жарріку.

— Шильдт залишив листа для тебе.

Він дав мені складений і скріплений печаткою Югана Акселя аркуш. Я зламав печатку й розгорнув лист — почерк, без сумніву, мого кузена. Усього кілька рядків — тепле прощання і підпис.

— Він написав би більше, але часу було обмаль. Рішення супроводжувати звільнених рабів було несподіваним поривом, і йому довелося поспішати, бо він міг не встигнути на корабель.

Сетон розвів руками.

— Тепер усе залежить від тебе, Еріку. Наша доля у твоїх руках.

— Що ви маєте на увазі?

— Тепер ти знаєш усі мої таємниці, як і твій кузен. Якщо ти вирішиш піти до шановного пана губернатора Баґґе й усе йому розповісти, я не зможу тобі завадити. Звичайно, він щедро винагородить твою відданість і знищить мене й справу мого життя. Тож я смиренно стою перед тобою і чекаю на твоє рішення.

На моє безмежне здивування, господар плантації опустився переді мною на коліна. Я нічого не казав, але з виразу мого обличчя він усе розумів. У його кривій усмішці я побачив тінь вдячності.

— Нам потрібна твоя допомога, мені й Шильдту.

Я пробув у Тупику майже до вечора, й ми детально все обговорили, після чого я поїхав до міста. Надворі вже майже стемніло, коли я побачив вогні Ґуставії. Я ледве виграв перегони з темрявою.

У своєму ліжку в Девіса я знову й знову перечитував лист Югана Акселя і думав про те, як сумно було йому залишати мене тут: папір був щедро змочений сльозами.

17.

Від імені Югана Акселя я перепросив губернатора. Я розповів Сетону про свою останню зустріч з Баґґе, і Тюко вигадав правдоподібне пояснення раптового зникнення мого кузена. Я пояснив: слова губернатора під час їхньої сварки так вплинули на бідолашного Югана Акселя, що він не знайшов іншого виходу, як зійти на борт найпершого ж французького судна й попливти з острова до Гавра.

Баґґе сплюнув, почервонів і презирливо подивився на мене своїми вибалушеними очима.

— Чорт забирай, Тре-Русур! Мені присилають двох молодиків. Один тупий, другий кмітливий. А потім той кращий виявляється ще гіршим! Ідіть до дідька ви обоє! Геть з-перед очей!