Читаем 1795 полностью

Ім’я на квитку знайоме Сетону з вуличних розмов: це молодий Ліндеґрен з Уппсали, автор багатьох фривольних застільних пісень, що з’явився нізвідки і здобув популярність п’єсою «Сліпий коханець». Нову виставу вже перевірили та затвердили, і в Драматичному театрі подейкують, що очікується ажіотаж. Квитки на прем’єру давно розкуплені і тепер їх перепродають удвічі дорожче. Сетон міг би непогано заробити на подарунку Буліна, але відкинув цю думку, він же не якийсь там гендляр. Колись Тюко часто відвідував такі прем’єри, і, здається, Булін кинув йому виклик. Не виключено, що старий і сам приплентається до театру, щоби перевірити, чи з’явився там Сетон.

Удень падав дощ, але після обіду небо розчистилося. Настає довгоочікуваний вечір, і Сетон долучається до натовпу, переходить мостом на Норрмальм і йде вздовж Стреммена попри Оперу. Ось і палац, що колись був названий Незрівнянним. Будівля і досі виправдовує це ім’я. Казкова споруда між парком Кунґстредґорден і водою витончена та елегантна — на противагу грубезній і непропорційній будівлі королівського замку архітектора Тессіна, що через надмірну довжину фасаду здається пласкою. Незрівнянний палац можна сміливо вважати пам’ятником десятиліттю: закладений приватним забудовником, він став державною власністю, коли у забудовника закінчилися гроші, і перетворився на арсенал під час російської війни короля Ґустава. А коли з палацу винесли останній бочонок із порохом й останнє ядро, він став притулком марнославства і хворобливої фантазії.

Як на останню п’ятницю травня незвично холодно. Сетону це на руку: глядачі приходять навбирані, багато хто по вуха замотаний зимовими шаликами. Він звично піднімається сходами, аж поки його не зупиняє чиясь рука:

— Ваш квиток!

Сетон тицяє наглядачеві в лівреї папірця, а той лише похитує головою і прицмокує язиком, так, наче його очікування справдилися.

— Ті, в кого стоячі місця, заходять останніми. Не пхайтеся перед поважнішими людьми.

Сетон навіть не встигає запротестувати, як його просять відступитися. Лише тоді у світлі, що падає з вікна, він уперше роздивляється, чого насправді вартий презент Буліна. Стояче місце в партері, де всілякий набрід штовхає­ться за кожен клаптик простору. Раніше Сетон нізащо би не погодився на щось гірше, ніж бельетаж чи ложа, та зараз уже пізно нарікати на власну нерозсудливість.

Знову холодно й вогко, хоча Тюко закутався в усе, що має. Терпіти стає несила. Нарешті їх впускають — після того, як наглядачі демонстративно звільняють сходи для поважних глядачів, що запізнилися. Сетона заштовхують усередину, доводиться дріботіти і наступати комусь на п’яти. Люд лається і свариться через тисняву, і жінки не кращі за чоловіків. Глядачів у партері набивається стільки, що ніде яблуку впасти. Переляканий Сетон намагається уникнути чужих дотиків, шукає поглядом вихід, однак дорога назад перекрита скупченням людей, що тиснуть і рвуться всередину, щоби опинитися ближче до сцени. Заледве дочекавшись, поки плебс угамується, завіса розсувається, відкриваючи декорацію — майстерню художника.

Сетон майже не чує репліки акторів, уся його увага прикута до іншого. По спині, ще недавно холодній і вкритій сиротами, тече піт. Тюко не може поворухнутися. Стовпище вирує, у ньому, як у морі, виникають невидимі течії. Сетона штовхають з усіх боків, тож доводиться покірно гойдатися в такт цим хвилям. В обличчя б’є чийсь несвіжий подих, здає­ться, можна навіть розгледіти, як воші перестрибують з одного плеча на інше, зусібіч придушені зойки і сміх. Вираз блаженного полегшення на обличчі якогось п’яного сусіда — ось звідки той ядучий сморід і тепла волога, що просочується крізь підошви…

Сетона аж пересмикує від огиди, хоча ніхто цього не чує і не бачить.

Над партером здіймаються три поверхи балконів. На цьому Парнасі стоять вельможі, яким ніхто не заступає огляд і не псує повітря, там удосталь місця, щоби спокійно розглядати в лорнети різношерсту публіку та її вбрання. Поважні гості пригощаються тютюном зі срібних табакерок, крізь гамір лунає дзвінок, наче ангельська арфа. Багато хто споглядає гармидер у партері з посмішкою, вказуючи сусідові на щось особливо кумедне. Дивлячись на тисняву внизу, дворянство ще дужче насолоджується власним становищем, а Сетон відчуває себе одним із учасників спектаклю, який прийшли подивитися багатії.

Тюко ледве витримує всі три дії та інтермеццо, під час якого танцівниці компенсують власну незграбність, оголюючи ноги вище, ніж потрібно. Після закінчення вистави доводиться довго чекати, поки відчинять двері, бо спочатку випускають глядачів із балконів, а вельможі не для того так пишно вдягалися, щоби поспішати.

Надворі Сетон жадібно ковтає нічне повітря, прочищає легені, витирає рукавом сльози з очей і намагається випорожнити шлунок, та звідти виходить лише жовч. На хвилях Стреммена плавають уламки майже повного місяця. Позаду глузливо стирчать байдужі шпилі Незрівнянного. Сетон прямує туди, звідки прийшов, — до вбогої темної комірчини, де жевріє лише ненависть, яку не приспати ні безсиллям, ні жахом.

4.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы