Читаем 1795 полностью

Ларс Свала тихо сміється. Десь високо в синяві неба, яку протикає шпиль церкви Святого Якуба, зависло сонце.

— Твої слова підтверджують мої підозри. Хто, крім Бога, міг послати тебе на моєму шляху? Твоя душа потребує більше допомоги, ніж будь-яка інша. Відламай собі шматок хліба перед тим, як підеш.

Сетон жадібно їсть, Свала відвертається, щоби не заважати гостеві тамувати голод, а тоді запитує:

— Схоже, ти спав надворі?

Сетон оглядає свій одяг і бачить те саме, що і Свала: куртка і штани вимащені вуличним брудом. Спроба хоч трохи відчистити штани принесла протилежний результат. Та й руки давно не миті. Тюко знизує плечима — єдина відповідь, яку може дозволити собі зубожілий шляхтич. Запитання занадто гостре, щоби відповісти на нього правдиво. Ларс Свала дивиться кудись у сад і без натяку співчуття в голосі висловлює свою пропозицію:

— Воду й мило знайдеш коло кухні. У нас є місце для тих, хто в нужді, кімнатка хоч і скромна, але все необхідне поруч. Попроси служницю, щоби провела тебе, а я накажу приготувати чистий одяг, поки вона пратиме те, що на тобі.

9.

До шибениці Сетону більше не можна ходити. Натомість він бере за звичку бродити аж до Стреммена і якийсь час стояти коло води, поглядаючи на міст Норрбру. Опори мосту, закинуті відразу ж після встановлення за допомогою кесонів, обросли тимчасовими арками з дощок. Бурхливі води Меларена простягають до нього свої голодні хвилі, облизуючи кам’яні стіни білою піною. Сетон іде слідом за водою до Шюркгольмена, де на краю берега коло причалів на палях стоять бойні. Вибирається на узвишшя коло церкви і вибирає собі місце так, аби споглядати подвір’я якоїсь із боєнь у прогалині між будин­ками.

Згори б’є баштовий годинник, сповіщаючи початок но­вого робочого дня. Різники, чиї обличчя Сетон швидко за­па­м’ятав, не знаючи імен, один за одним висипають на подвір’я, зав’язують фартухи і розминають руки та спини. Виводять першого бика, він реве й неохоче дає припнути себе до палі. Тварині зав’язали очі ганчіркою, та цього недостатньо, щоби її заспокоїти, бо всі інші її органи чуття сигналізують про небезпеку. Різники переглядаються і мовчки беруться за справу, яку добре знають. Довготелесий хлопчина піднімає спис і кладе бикові на маківку долоню, притримуючи гостре вістря між великим і вказівним пальцями. Киває забійникові, той плює в долоні, підносить свій молот і звичним рухом гаратає тварину ­серед лоба. Хлопчина встигає прибрати вістря і руку. Череп бика тріщить, як розігріті на сонці дрова. Від шоку він валиться на бік, ніби в нападі падучої, і, лежачи, дриґає всіма чотирма копитами. Сетону цікаво, які саме думки крутяться в розваленому черепі тварини у ці останні секунди. Хоча, можливо, ніяких.

Це перша забита тварина цього дня. Різники якийсь час нерухомо споглядають конвульсії, ніби з поваги до смерті, що скоро стане просто черговою, і схвально кивають один одному. Хлопець із заляпаним кров’ю обличчям гордо дивиться на свого майстра — справа виконана ідеально. Якби відпустив бика зарано — молот міг би пролетіти повз ціль, якби запізно, хлопцеві відбило би руки.

Кров червоною цівкою піниться на бруківці і стікає в калюжу. Сетон тамує подих і слідкує за короткою передсмертною судомою, та все даремно. До того, як стемніє, встигнуть забити дюжину тварин, може навіть двадцять, якщо пощастить. Цим місто не нагодуєш, а через неврожай ціни підскочили до хмар. Сетон умощується зручніше, перш ніж виведуть наступного бика.

Повертаючись після цього до обійстя гернгутерів, Тюко минає Незрівнянний палац. Там іде репетиція, ізсередини доносяться гучні голоси, а згодом лунає скрип механізмів театральної машинерії. Десь навіддалі хтось трясе листом покрівельного заліза, імітуючи гуркіт грому.

10.

Їхня зустріч узгоджена за допомогою двох коротких записок, і цього разу Булін приймає Сетона інакше. Тюко й досі доводиться заходити із чорного ходу, проте зараз його ведуть до іншої зали. Сетон аж заходиться від очікування, схожого на те, що відчуває гравець, коли ставки зростають. Свічки у ліхтарях на стінах коридору тріпотять від швидкої ходи Тюко, а бляшані дзеркальця позаду свічок розкидають химерні відблиски. На якусь мить йому ввижається, ніби підлога і стіни хитаються, а шпалери і плінтуси примхливо вигинаються.

Тюко знову впустили до його колишнього світу — гарного, вишуканого і сповненого звичних запахів, що будять давні спогади: аромати попурі[23], саше з лавандою у шафах для білизни, вина, що його декантують перед вечерею, запах смаженого м’яса і варених у казанку овочів, прянощів із далеких країв. Сетон окрилений надією, адже те, що його запросили сюди, має означати, що його нашвидкуруч викладені пропозиції викликали зацікавлення. Тут занадто багато коштовних речей, аби оскверняти їх кров’ю, і Булін із притаманною йому практичністю залагодив би все простіше. Сетона просто залишили би напризволяще, а якби знадобилося раз і назавжди стулити йому пельку, то заслали би якогось посіпаку, що зробив би свою справу в темному провулку під виглядом звичайного пограбування.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Охота на царя
Охота на царя

Его считают «восходящей звездой русского сыска». Несмотря на молодость, он опытен, наблюдателен и умен, способен согнуть в руках подкову и в одиночку обезоружить матерого преступника. В его послужном списке немало громких дел, успешных арестов не только воров и аферистов, но и отъявленных душегубов. Имя сыщика Алексея Лыкова известно даже в Петербурге, где ему поручено новое задание особой важности.Террористы из «Народной воли» объявили настоящую охоту на царя. Очередное покушение готовится во время высочайшего визита в Нижний Новгород. Кроме фанатиков-бомбистов, в смертельную игру ввязалась и могущественная верхушка уголовного мира. Алексей Лыков должен любой ценой остановить преступников и предотвратить цареубийство.

Леонид Савельевич Савельев , Николай Свечин

Детективы / Исторический детектив / Проза для детей / Исторические детективы
Агент его Величества
Агент его Величества

1863 год: в Европе военная тревога. Западные державы требуют от России прекратить боевые действия против польских повстанцев, угрожая начать интервенцию. Император Александр II решает передислоцировать российские эскадры в североамериканские порты, дабы оттуда бить по коммуникациям англичан и французов. Но США тоже объяты войной: Юг сражается против Севера. Американские политики погрязли в интригах и коррупции, и российские моряки для них – лишь разменная монета в собственных расчётах.Разобраться в этом хитросплетении высоких интересов и тёмных дел предстоит чиновнику по особым поручениям при Министерстве иностранных дел Семёну Родионовичу Костенко. Впереди его ждёт борьба с недругами России, политическими проходимцами и мошенниками из собственного ведомства. Чья возьмёт? Об этом и многом другом повествует роман «Агент его Величества».

Вадим Вадимович Волобуев , Вадим Волобуев

Детективы / Исторический детектив / Исторические детективы