1795

— Ми з тобою ніколи не ладили, тож із превеликим задоволенням скажу тобі ось що. Я віддав тобі свій голос лише з однієї причини: якщо не втамуєш апетит Евменідів тим, що виставиш на стіл, сам опинишся на тарілці. Такому, як ти, достатньо лише позичити мотузку, і ти сам повісишся. Те, що ти задумав, може й непогано, та тобі це ніколи не вдасться. А якщо ти цього не розумієш, значить ти — дурень. Я з радістю подивлюся на твоє падіння, до того ж, із найкращого місця.

Сетон у відповідь посміхається, уперше за довгий час, і відчуває добре знайомий смак заліза, коли тонка кірка коло кутика рота репається. Вони знову нарівні — Тюко та його вороги. Хоча ні, не нарівні, Сетон цього разу набагато міцніший.

Залишившись віч на віч, Булін простягає Тюко хустинку, а той прикладає шовкову тканину до закривавленої щоки. Булін тим часом масує закляклу ногу, поклавши її на обтягнуту оксамитом отоманку і щулиться від болю.

— Ну що ж, обговорімо декілька останніх речей. Тюко, прошу сідати, вільних місць не бракує.

Сетон робить, як йому велять.

— Щодо справи, про яку йшлося минулого разу: твої переслідувачі. Я дозволив собі завербувати інформатора в управлінні поліції, котрий знає обох тих панів. Обійшовся він мені недешево. Всім добре відомо, що Академію розігнали тимчасово, і вона воскресне, щойно повнолітній король зійде на трон. Старий Шредергейм при смерті, навряд чи дотягне до кінця літа. Щоби переманити чолов’ягу з поліції на наш бік, довелося пообіцяти йому порожнє крісло стариганя.

— І?

— За тобою полює Еміль Вінґе, молодший брат колись славнозвісного покійного Сесіла. Пан Вінґе посів у домі Індебету місце брата й має чимало здобутків. Через це його не так легко прибрати з дороги, у всякому разі так, щоби не виникало запитань, яких наш орден усіляко уникає. Esse non videri[25], сам знаєш.

Булін розв’язує краватку і продовжує, не чекаючи на відповідь.

— А от той другий, Кардель,— то вже геть інша історія. Чоловік віддавна ледве зводить кінці з кінцями, при цьому постійно наражаючись на небезпеку. Якби його знайшли з перерізаною горлянкою, ніхто би не здивувався. Проте бажано подбати про пояснення для занадто допитливих, тож із цією метою я найняв посередника. Колишній солдат, як і Кардель, вони навіть трохи знайомі. Чоловік обходить усі відомі кнайпи, де збирається така сама наволоч, аби залити горе. Там він, не криючись, поливає брудом Карделя, сподіваючись таким чином знайти ще когось, хто розділить його ненависть. Коли така особа з’явиться, ми підставимо її під зустрічний вогонь…

11.

У Тюко Сетона знову повно роботи, що, звісно ж, вельми тішить, однак ще ніколи йому не доводилося так складно. Потрібно все ретельно підготувати, не можна припуститися найменшої помилки. Лише зараз даються взнаки наслідки бездіяльної зими. Розумова діяльність виснажує, залишаючи біль у скронях, і щойно Сетон торкає­ться ліжка, то потрапляє прямісінько в обійми Морфея. Спить міцно, як п’яний під лавою, вві сні насолоджується передчуттям тріумфу, бачить уривки з того, що має відбутися, і кожна подробиця бездоганна.

Коли прокидається, солодкі спогади про сонні видіння розвіюються і залишається похмура реальність. І все ж навіть вона тепер здається якоюсь інакшою, вже не так докучають подерті простирадла і твердий бамбетль Ларса Свали. Раніше Сетон був жебраком, який цілковито залежав від чужої милості й дякував за дах над головою. Проте зараз бідність — лиш одна з його личин, обрана доб­ровільно. Укуси клопів перестають свербіти, тільки-но Сетон усвідомлює, що це його власний вибір, і що за начебто остаточно зачиненими дверима знову відкривається зваб­ливе майбутнє.

У кімнаті Сетон дістає маленький згорток, що тримав під плащем. Навіть папір якийсь нетутешній, сірий і зернистий, одразу помітно, що довго подорожував. Та і продавця знайти було непросто. Сетону довелося самому спуститися на старезну до непристойності посудину, у якій навіть гост­рий запах кориці не міг перебити сморід гнилого дерева. Під палубою чекав моряк із завчасно пристарілим і чорним від бруду обличчям, на якому лише подекуди рожевіли чисті рівчаки зморшок, по яких стікав піт. Сетон вкотре переконався, що пожадливість долає всі мовні бар’єри. Товари і гроші не люб­лять затримуватися в одних руках, а порозумітися можна навіть не знаючи жодного слова чужою мовою. Духа торгівлі викликають жестами, знаками і зітханнями. Уважно оглянувши товар, Сетон взявся торгуватися, а продавець тільки розводив руками і з награним розчаруванням махав у бік моря, мовляв, цей товар обплив пів світу.