1795

Тюко більше не вступає в розмови з тими, що помирають, вони вже не здатні до бесіди. Дружину Югана поховали ще тиждень тому, а самому Юганові хвороба вже відібрала розум. Тюко довго сидить на ослінці, уважно стежить за кожним подихом, час від часу перевіряє пульс на зап’ясті. Хлопець провів стільки часу коло смертного ложа хворих на віспу, що добре навчився розпізнавати наближення смерті. Коли Каріс Юган починає хрипіти, Тюко сповзає з ослінця і наважується підняти набряклу повіку. Подразнена світлом зіниця закочується назад, змушуючи Тюко тримати повіки обома руками.

Чоловік чинить опір, і хлопцеві доводиться докласти більших зусиль, ніж йому хотілося б — після одужання він почав бридитися дотиків. Тюко лягає на хворого і тамує подих, пучки пальців мокрі від сліз. Останній затхлий видих прямо в обличчя хлопцеві, і все, людини більше немає. Знову Тюко не встиг зловити смерть. Очні м’язи застигають, обличчя анітрохи не змінюється. Не видно на ньому ні страху перед чистилищем, ні торжества від вигляду брами, що веде до раю, а самі лише порожнеча й минуле. Із цих жалюгідних смертей у злиднях і лихоманці для Тюко жодної користі. Треба їхати геть, шукати відповіді десь далеко звідси.

Надворі стемніло. В окрайці неба, що заглядає крізь шибку, видно хіба з десяток зір. Тюко відчуває на плечах їхню вагу, зорі прекрасні та байдужі. Хлопець стає на коліна коло ліжка, із язика звично злітають вивчені змалку молитви. Вимовляє їх абияк. У кімнаті враз спалахує світло, із якого лунає відповідь:

— Сину мій, возрадуйся, я з тобою.

Темінь відступає, сяюча рука гладить Тюко по плечі, хлопець обертається і бачить свого батька, одягнутого у світло, довкола чола вінець із проміння, чисте, без виразок, обличчя пломеніє в переможній побожності.

Спершу Тюко відчуває тріумф від того, що його гадка підтвердилася. А потім його пронизує смертельний жах, наче крижаний спис у серце чи несподіваний удар у чоло, що засліплює.

Він розкриває рота, і, затинаючись, запитує.

13.

Ларс Свала притримує на чолі Сетона холодний вогкий рушник, поки той мотає головою по подушці. Забирає рушника лише тоді, коли Тюко продирає притомні очі. Із вікна падає ранкове світло, гострі промені висвічують порошинки, що клубочаться над підлогою.

Усі частини тіла Сетона цілі й рухаються. Під грудьми розпирає біль, наче міцно стиснений кулак, що ніяк не розпружиться. У стегнах важким молотом гепає пульс. Сетон натягує ряднину, щоби прикритися, а пастор тактовно відводить погляд. Сетон пробує заговорити, хрипкий голос спершу зривається.

— Як довго…

— Усю ніч.

Сетон бачить, що пастор утомлений тривалим чергуванням, важкі повіки нависають над темними мішками під очима.

— Пробач, що я ввійшов. Ти почав кричати, і я злякався, що ти заподієш собі шкоди.

Свала простягає Сетонові кухоль з водою, а коли той випиває геть усе, доливає із дзбана.

— Напад минув? Тобі вже краще? Чоло, як мені здається, уже не таке гаряче.

Тюко сідає та спускає ноги на підлогу. Болить кожен м’яз, та, на щастя, все ціле й неушкоджене.

— Так, навряд чи бувало гірше. Все як у тумані…

Свала підводиться, тре обличчя.

— Пробач, мені треба хоч трохи поспати, ще дуже рано.

Сетон киває у відповідь.

— Так, звісно. Дякую тобі.

— У дзбані свіжа вода, я набрав її годину тому, коли тобі стало трохи краще.

Пастор зупиняється, тримаючи одну руку на клямці дверей.

— Я…

Раптом передумує, знизує плечима і зачиняє за собою двері.

Сетон чекає, поки стихне рипіння дерев’яних сходинок ґанку, а потім шурхіт кроків під вікном. Тоді, зігнутий у дві погибелі, шкутильгає до надщербленої умивальниці, спускає штани і стає навшпиньки, щоби полити крижаною водою синій і твердий, як колода, прутень, що боляче спазмує. Поступово стає легше, кров відходить, набряк спадає, і Сетонові стає смішно від цього всього, а особливо з тих чудернацьких зелених жучків. Даремно він боявся, що з ними щось не теє, чи що вони застарі, все якраз навпаки: комахи свіжі і сповнені чудодійної сили, котра ще не вивітрилася в реторті якогось аптекаря. Він, Сетон, просто перевищив дозу. Для досягнення його мети жучків більше, ніж достатньо, вистачить навіть одного або, у крайньому разі, одного з половиною.

«Прийди,— думає Сетон, складаючи руки як перед причастям,— уже все готово».

14.

Сетон придбав письмове приладдя — чорнило та папір, і строчить довгі списки усього, що потрібно зробити, уважно дотримуючись послідовності. Булін надіслав свого слугу, щоби той удень виконував доручення Тюко. Треба обійти аптекарів, що раніше допомагали братству, щоби роздобути рідкісні і часом важкодоступні засоби.