1795

— Не гай часу. Посади грамотних агентів, аби писали скарги на жебраків та бродяг і прослідкуй, щоби всі до останньої були надруковані в газетах. Подбай про громадську думку. Постав охорону на мостах і повідомляй мені усі новини.

16.

Усе почалося з кави, котру барон Ройтергольм заборонив як розкіш минулого літа. Заборону спіткала така сама доля, як і кожен подібний декрет: багатіям на неї начхати, кому дуже кортить, той продовжує кавувати, а кмітливі на тому ще і заробляють. Іноземні дипломати, яких заслали в далекі північні краї спокутувати гріхи, стерпіти це принизливе обмеження не змогли: мало того, що протокол змушує їх цяцькатися з капризними жевжиками реґентського режиму, то тепер ще й забороняють полегшувати ці муки «чорним золотом». Вискочку Ройтергольма, чия єдина перевага — вплив на байдужого герцога, проігнорували, і дипломатичний клуб продовжував кавувати, ніби нічого й не трапилося.

Така зневага до шведського закону розлютила владу, і весь дипломатичний корпус був викликаний до управителя міста — начебто для обговорення нового політичного курсу. Замість цього поважних мужів вибештали за каву, не здогадуючись, що роблять гостям із далеких країв послугу, створюючи привід залишити королівство, яке ось-ось розпадеться, колишню імперію, яка, мов п’яний, хи­тає­ться над проваллям.

Саме таким чином держава, що й без того жила милостинею інших країн і по старій пам’яті все ще розраховувала на доброзичливе ставлення сусідів, сама відрізала себе від материка. По той бік Балтійського моря вже почали гострити ножі, готуючись до помсти за поразки минулого десятиліття. Російський флот, що, здавалося, залишився на дні протоки Свенксунд, раптово воскрес у ще більшому складі і знову готувався до нападу. Єдине, чим могла захиститися Швеція,— своєю бідністю. А що ще було робити? Ройтергольм розпочав переговори з революційною Францією, яку вважали «гангреною Європи», і сталося незбагненне — Швеція визнала новонароджену республіку в обмін на поповнення спорожнілої казни кривавими грошима із братських могил, завалених обезголовленими трупами. І виявилася єдиною в Європі країною, яка через власну дурість кинулася в обійми ворога.

Евменіди воліють обговорювати інші речі, бо давно вже ясно, що Ройтергольм бовдур, а королівство летить котові під хвіст, тож краще подбати про власну долю. Серпнева спека шкварить немилосердно, перетворюючи життя в місті на пекло. Мушині рої, що обсідають острів Стадс­гольмен, неозброєним оком видно навіть із передмість. І все ж членів ордену на зібранні більше, ніж мало би бути напередодні вересня. Зазвичай братія тікає з міста, шукаючи прохолоди десь у глибині країни, однак чутки про очікувану подію завчасно зібрали всіх і кожного. Евменіди зустрічаються окремими товариствами, гостюють один в одного, спокійно попиваючи каву, бо хіба існують порушення для тих, хто може дозволити собі сплатити будь-який штраф? Знаходять один одного завдяки особливим рукостисканням по кутах бальних залів та в закритих збіговиськах у якомусь petite maison[28], де оглядають свіжий товар сутенерів, пригнаний із провінції неврожаєм.

Свіжі дівчата та юнаки тонкі, як билини, зате із чистою шкірою без виразок і плям, якими неодмінно обдаровує людину міське життя. Вони ще сповнені життя, а в їхніх очах жевріє марна надія на те, що ціна, за яку їх продають, подарує їм краще життя, а такі ночі, як ця, будуть радше винятками. Для них ця професія ще не стала рутиною, вони ще здатні відчувати хіть чи страх, або одне і друге, або спершу одне, а потім друге. Такий товар швидко втрачає якість, псується і знецінюється. А тоді вони не встигають отямитися, як їх затягує на саме дно кошмару, звідки немає вороття.

Тож братія гуляє, а тому, хто має гроші, здається, що купити можна будь-що. Навіть розваги такого гатунку вимагають різноманіття: одне і те ж, хай воно й незвичне, швидко набридає. Здається, знаходиш щось новеньке і цікаве, та минає день, і воно втрачає первісний блиск і блякне. Тому-то затія Тюко Сетона й викликала такий ажіо­таж: що ж цей покоцаний чортяка задумав цього разу? Як не крути, а цей чоловік явно несповна розуму, однак із його дивакуватих ідей і задумів виходять непогані розваги. Та й не дурний же він. Слуги Буліна плещуть язиками на всі боки, варто лише їх підкупити барилом пива. Звістка про те, що Сетон купив шпанську мушку, негайно викликає розчарування. Хто ж її не пробував? Звісно, якщо використати правильну дозу, прутень від мушки стає міцнішим, але водночас свербить і пече. І взагалі, чи не свідчить це про недолугість майбутнього заходу?

Ставки на користь Сетона падають.

Товариство погоджується лише в одному: незалежно від фіналу, від цієї вистави виграють усі. Якщо спектакль виявиться вдалим, усі залишаться задоволеними, якщо ж ні, завжди можна поглузувати над поразкою Сетона. Його долею ніхто особливо не переймається, лише Їлліс Тоссе вимовляє театральним шепотом: