1795

Сетона підбадьорує і той факт, що цього разу він трохи причепурився. Як і обіцяв Ларс Свала, його одяг випрали і почистили, і хоча всі плями вивести не вдалося, тканина набула штивності. У такому одязі Сетону простіше випростатися у повний зріст. У кімнаті знайшовся старенький гребінець, тож волосся і борода вже не скуйовджені. Двостулкові дзеркальні двері розчиняються, і Сетон входить до покою — назустріч долі, що йому приготували колишні побратими.

Цього разу товариство більш представницьке: декілька чоловіків розмовляють коло вікна. Ансельм Булін стоїть, поклавши одну руку на широкий лацкан сюртука, а другою тримаючись за руків’я тростини з точеної слонової кістки. Зачувши скрегіт дверних завіс, він робить пів оберта довкола свого опертя.

— Заходь, Тюко!

Троє інших чоловіків — вони розчервонілися і впріли у своїх ошатних костюмах — кивають. Сетон звик уважно придивлятися до дрібниць, тож це привітання здається йому стриманим, хоча й не ворожим. Так поводяться з парією, у якого жевріє надія, із бігуном, на якого знову можна робити ставки після одужання, хоча й обережно. Сетон упізнає їхні обличчя. Двоє з них гостювали на весіллі Тре-Русура і крутилися коло ліжка нареченої. Булін обмінює­ться з чоловіками промовистими поглядами, а тоді шкутильгає до столика біля стіни і демонстративно посуває до Сетона срібну бонбоньєрку із солодощами.

— Прошу пригощатися.

Сетон знає із чим цукерки: солодкий лікер у шоколаді. На язик набігає слина, та Тюко силою волі опановує спокусу.

Булін знизує плечима.

— Отже, ти вже знайомий із Тоссе, Снекенфельтом і Шернборґом. Кожен із них представляє певну позицію братства: один гаряче виступав за тебе на пленумі і здобув підтримку, другий дотримується протилежної думки, а третій ще не визначився. Я ж залишу свою точку зору при собі й обмежуся роллю модератора.

Булін незграбно, хоча і звичним рухом спирається на ручки крісла й сідає, приставляє тростину до стіни.

— Після твого повідомлення я доповів суть справи братству. Тюко, буду щирим: ще ніколи я не бачив в нашому ордені такої полеміки. Сторони виявилися рівносильними, й однаково не готовими поступитися. Опустимо найнещадніші висловлювання стосовно твоєї персони. Розмова набула конструктивності далеко не відразу.

Булін відкашлюється, змінює позу у кріслі й веде далі:

— Пропоную не брати до уваги давню неприязнь, задовольнившись констатацією того, що твоє минуле коштувало тобі прихильності побратимів. Натомість вважаю за краще сфокусуватися на твоєму останньому заході — весіллі Тре-Русура. Ті, хто були особисто присутні на цій події, ділилися приємними враженнями й описували тебе як дбайливого господаря. На твою користь свідчив і той факт, що ти пішов на цей жест примирення тоді, коли сам ще був у сильному становищі, тож твоє бажання миру можна вважати щирим. Проте зараз очевидно, що ти звернувся до нас у безвиході, і дехто слушно запитує: що ж ти за такий чоловік, якщо в тебе немає друзів і ти просиш допомоги у ворогів…

Шернборґ штучно покашлює і кидає на Буліна докірливий погляд.

— Ну гаразд, наразі це не має значення. Ми ретельно проаналізували захід у маєтку «Три троянди» і не буду при­ховувати — почули чимало критики. Багато хто із членів товариства називав цю затію вульгарною, ­позбавленою властивої нашому ордену витонченості. Наївний юнак і без­захисна дівчина-селянка. До того ж, не варто забувати про твій особистий зиск у цій афері: кажуть, хлопця у стані овоча забрали до лікарні Данвінкена, а ти в той час пожинав плоди опікунства. Дехто ображено стверджував, що ти використав Евменідів у власних цілях, чим і заслужив гнів товариства. Інші ж, навпаки, вихваляли твою хитрість і вважали цю оборудку доказом твоєї геніальності. Урешті, було досягнуто певного компромісу.

Булін указує на своїх гостей.

— Разом із шановним панством ми виступимо сьогодні в ролі комітету, що погодить або відкине ту пропозицію, яку ти нам ретельно викладеш. Якщо її буде схвалено, нам нададуть доступ до спеціальної каси, що покриє необхідні витрати. Товариство високо цінує ці ресурси, адже розваги такого роду все ж залишаються raison d’être[24] нашого ордену.

Сетон згадує тверде ліжко в молитовному домі, блощиць і сухий хліб, котрий можна проковтнути лише запивши водою. Ансельм Булін розводить руками, знову обмінюючись поглядами з гостями.

— Панство, прошу сідати. Тюко, тобі зручніше стояти?

Гості один за одним залишають Сетона наодинці з Буліном. Останнім виходить Їлліс Тоссе, який, опинившись поруч, хапає Тюко за руку й нахиляється впритул. Зуби почорніли, очі червоні, як у свині, молодеча стрункість починає поступатися обжерливості, що обвішала талію зай­вими фунтами.

Тоссе сичить Сетону у вухо: