a9iqnian

Blinking upstairs and onto the roof of the building, she instinctively looked up at the sky. The suns nearly blinded her. After months in the Chamber of Awakening and last night’s quick romp, she had totally forgotten that the suns were this bright. Her eyes hurt, but a smile was on her lips. After a couple of minutes of adjusting, she pulled her arm down from in front of her face and took in the true view of the forest around her.

Кліпнувши очима нагору і на дах будівлі, вона інстинктивно подивилася на небо. Сонця ледь не засліпили її. Після кількох місяців у Кімнаті Пробудження і швидкої метушні минулої ночі вона зовсім забула, що сонце було таким яскравим. Очі боліли, але на вустах була посмішка. Через пару хвилин звикання вона опустила руку перед обличчям і побачила справжній вид на ліс навколо себе.

The trees were still just as densely packed as they had been on her arrival, the bushes were the same, and the suns only reached small patches of the ground she could see. And yet it all felt different. Her elevation wasn’t just literal in nature. The forest didn’t look suffocating anymore. It felt alive, full of things to discover. Birds chirped as the leaves rustled in the wind. She was finally outside.

Дерева все ще були так само щільно забиті, як і під час її приїзду, кущі були ті самі, а сонце сягало лише невеликих клаптиків землі, які вона могла бачити. І все ж таки все відчувалося по-іншому. Її піднесення мало не лише буквальний характер. Ліс уже не виглядав задушливим. Він відчував себе живим, сповненим речей, які можна було відкрити. Щебетали пташки, коли листя шелестіло на вітрі. Нарешті вона вийшла на вулицю.

Activating her Aura, her tattoos flared to life with their signature pale blue light, barely noticeable in the sunlight. She scratched a simple compass rose into the roof of the temple with one of her nails. It took some effort, but, enhanced by her Aura and stats, she was able to carve narrow furrows even into the rock itself. Obviously, she didn’t know where north was. There were two suns, after all. But it helped her orient herself, so she did it.

Активізуючи її ауру, її татуювання спалахнули своїм фірмовим блідо-блакитним світлом, ледь помітним на сонці. Одним з нігтів вона подряпала простий компас, що піднявся на дах храму. Це вимагало певних зусиль, але, посилена своєю аурою та статистикою, вона змогла вирізати вузькі борозни навіть у самій скелі. Очевидно, вона не знала, де північ. Зрештою, було два сонця. Але це допомогло їй зорієнтуватися, тому вона це зробила.

Northward, according to her randomized compass, was a carpet of dense treetops until a chain of mountains could be seen in the distance. They were far away. Too far to reach on foot without considerable preparation and gear. She could tell that much, given her previous hiking experience.

На північ, згідно з її випадковим компасом, був килим густих верхівок дерев, поки вдалині не виднівся ланцюг гір. Вони були далеко. Занадто далеко, щоб дістатися пішки без значної підготовки та спорядження. Вона могла б багато чого розповісти, враховуючи її попередній досвід походів.

Eastward was also forest until, barely noticeable given the distance, grassland started.

На сході також був ліс, поки, ледь помітний з огляду на відстань, не почалися пасовища.

“Plains… If I want to find humans, I’d probably have to search there. Another question is if they’ll be friendly toward me. At least I know humans exist somewhere thanks to the diaries and statues… or they used to.”

— Рівнини... Якщо я хочу знайти людей, мені, мабуть, доведеться шукати там. Інше питання, чи будуть вони доброзичливо ставитися до мене. Принаймні я знаю, що люди десь існують завдяки щоденникам і статуям... Або вони звикли".

Looking southward, Ilea could see a couple more mountains. These were closer than the others, and behind them was another full mountain chain like in the north. There seemed to be rocky plains in the valley between the rocky slopes – she could even see a river.

Подивившись на південь, Ілея побачила ще пару гір. Вони були ближче, ніж інші, а позаду них був ще один повний гірський ланцюг, як на півночі. Здавалося, що в долині між кам'янистими схилами є кам'янисті рівнини – вона навіть бачила річку.

“Definitely the most reasonable thing to reach for now,” Ilea surmised, given that the valley was much closer than the plains in the east or the mountains in the north.

— Безперечно, найрозумніше, до чого можна дотягнутися, — припустив Ілея, враховуючи, що долина була набагато ближче, ніж рівнини на сході чи гори на півночі.

Westward was only trees as far as the eye could see. The green expanse was only occasionally broken by streaks of blue water, rivers likely originating from one of the various mountain ranges.

На захід росли лише дерева, скільки сягало око. Зелений простір лише зрідка порушувався смугами блакитної води, річками, які, ймовірно, брали початок з одного з різних гірських хребтів.

“So the closest way out of this drake-infested forest is southeast or directly south.”