Аеропорт

«Від імені командира Демереста і нашого екіпажу… ми щиро сподіваємося, що для вас політ буде приємним та принесе тільки гарні емоції… скоро ми із задоволенням вас обслужимо… Якщо є щось, що ми можемо зробити, аби ви більше насолодилися польотом…»

Ґвен іноді було цікаво, коли авіакомпанії усвідомлять, що більшість пасажирів вважають такі оголошення на початку та в кінці кожного польоту занудним нав’язуванням.

Суттєвішими були оголошення про аварійні виходи, кисневі маски та вимушені посадки на воду. Ці речі вона оголосила швидко, поки інші двоє стюардес показували все необхідне.

Вони ще рулили, коли Ґвен помітила, що сьогодні це робиться повільніше, ніж зазвичай, тож їм знадобилося більше часу, щоб дістатися до злітно-посадкової смуги. Без сумніву, все через трафік та бурю. Вона коли-не-коли чула, як вітер зовні ляскає снігом по вікнах та фюзеляжі.

Потрібно було зробити ще одне оголошення — яке льотні екіпажі любили найменше. Його вимагали перед зльотами в аеропорту Лінкольна, у Нью-Йорку, Бостоні, Клівленді, Сан-Франциско та інших аеропортах, поблизу яких розташовувалися житлові райони.

«Невдовзі після зльоту ви помітите значне зниження шуму двигуна у зв’язку зі зменшенням потужності. Це цілком нормально і робиться з поваги до тих, хто живе поблизу аеропорту та прямо за курсом польоту».

Останнє речення було брехнею. Зменшення потужності — це не нормально, і цього ніхто не хотів робити. Насправді ж це була поступка — а деякі стверджували, що просто громадський жест, — яка спричиняла ризик для літака та людських життів. Пілоти відчайдушно боролися проти обмежень задля зменшення рівня шуму. Багато з них, ризикуючи кар’єрами, відмовлялися їх дотримуватися.

Ґвен чула, як Вернон Демерест у особистій розмові пародіював це оголошення, яке вона щойно зробила… «Леді та джентльмени, у найважливіший момент зльоту, коли нам потрібна найбільша потужність, а також коли у нас сотня інших справ у кабіні екіпажу, ми серйозно так збавимо газ, а тоді зробимо крутий поворот із набором висоти при високій злітній вазі та мінімальній швидкості. Це надзвичайно дурний маневр, за який пілота-студента вигнали б із льотної школи. Проте ми робимо це за розпорядженням наших роботодавців у авіакомпанії та Федеральному управлінні цивільної авіації, бо кілька людей там, унизу, які звели свої будинки через багато років після того, як почав працювати аеропорт, наполягають, що ми повинні летіти над ними навшпиньки. Їм наплювати на авіаційну безпеку або на те, що ми ризикуємо як вашими, так і своїми життями. Тож тримайтеся міцніше, народ! Нехай щастить нам усім, і, будь ласка, починайте молитися».

Ґвен усміхнулася, пригадуючи це. Було так багато рис, які вона цінувала у Верноні. Він був енергійний та жвавий; мав сильні почуття; коли щось його цікавило, активно залучався до справи. Навіть його недоліки — різкий тон, зарозумілість — були чоловічими й цікавими. Він також міг бути і ніжним — і бував, коли вони кохалися. З усіх чоловіків, яких вона знала, не було жодного, чию б дитину вона носила охочіше, ніж дитину Вернона Демереста. Ця думка таїла солодку гіркоту.

Вставивши мікрофон на його місце в передньому салоні, вона помітила, що швидкість руління літака знизилася; вони, мабуть, наблизилися до точки старту. Це були останні кілька хвилин, які в неї залишилися — на наступні кілька годин, — коли вона матиме час на особисті роздуми. Після зльоту не буде часу ні на що, окрім роботи. Ґвен керувала чотирма стюардесами, а також мала свої обов’язки в салоні першого класу. На багатьох міжнародних рейсах обслуговуванням салону керували стюарди, але «Транс Америка» заохочувала старших працівниць, як-от Ґвен, брати керівництво на себе, якщо ті були на таке здатні.

Тоді літак зупинився. З вікна Ґвен бачила вогні борту попереду, а також кількох у черзі позаду нього. Той, що попереду, звертав на злітно-посадкову смугу; Рейс Два буде наступним. Ґвен опустила відкидне сидіння та пристебнулася в ньому. Інші дівчата також розсілися.