Аеропорт

— «Транс-Америка-Два» на розбігу, — а тоді штурвальною колонкою переніс тиск уперед, поки Гарріс керував переднім колесом лівою рукою, а права повернулася до важелів керування двигунами.

Швидкість зростала. Демерест озвався:

— Вісімдесят вузлів[180].

Гарріс кивнув, відпустив керування переднім колесом і взявся за штурвальну колонку… Вогні злітно-посадкової смуги миготіли у вихорах снігу. Досягаючи піку, потужність великого реактивного літака наростала… На швидкості сто тридцять два вузли[181], як і було обчислено заздалегідь, Демерест повідомив про «рубіж» — щоб Гарріс знав, що вони досягли «швидкості прийняття рішень», на якій зліт ще можна було зупинити. Якщо перетнути «рубіж», зліт повинен продовжуватись. Тепер вони вже рухалися на швидкості, що вища за «рубіжну»… Продовжуючи прискорення, вони промчали повз перетин злітно-посадкових смуг і краєм ока помітили праворуч спалах посадкових вогнів літака, що наближався; за лічені секунди цей борт перетне злітну смугу там, де щойно проїхав Рейс Два. Ще один ризик — вміло прорахований — спрацював; тільки песимісти вірили, що одного дня все може провалитися… Коли швидкість сягла ста п’ятдесяти чотирьох вузлів[182], Гарріс почав відрив, тягнучи колонку штурвала на себе. Носове колесо покинуло поверхню смуги; вони були в положенні відриву, готові покинути земну поверхню. За мить, поки швидкість продовжувала рости, вони опинилися в повітрі.

Гарріс тихо промовив:

— Прибрати шасі.

Демерест потягнувся й підняв важіль на центральній панелі керування. Звук прибирання шасі відлунював у літаку, а тоді припинився з глухим стукотом, коли зачинилися стулки ніші для шасі.

Вони злітали швидко — подолали чотириста футів[183]. За мить їх проковтнуть ніч та хмари.

— Закрилки в положення двадцять.

Продовжуючи виконувати обов’язки другого пілота, Демерест слухняно посунув перемикач закрилків на головному пульті управління з тридцяти градусів до двадцяти. З’явилося коротке відчуття, ніби літак тоне, коли закрилки — для додаткового набирання висоти під час зльоту — частково перемістилися вгору.

— Прибрати закрилки.

Тепер закрилки були цілком прибрані.

Демерест для майбутнього звіту зазначив, що жодної миті під час зльоту не міг звинуватити Гарріса в якихось помилках, навіть найдрібніших. Так він і передбачав. Незважаючи на попередні уколи, Вернон Демерест усвідомлював, що Гарріс — командир вищого класу, настільки строгий у роботі — і до себе, і до інших, — як і сам Демерест. Саме тому наперед знав, що сьогоднішній політ до Рима буде для нього легкою прогулянкою.

Промайнуло всього кілька секунд, відколи вони відірвалися від землі; круто набираючи висоту, пролетіли над кінцем злітно-посадкової смуги, вогні якої вже ледве виднілися крізь хмари снігу. Енсон Гарріс перестав визирати з кабіни та летів лише за приладами.

Бортінженер Сай Джордан потягнувся вперед зі свого місця, щоби поправити важелі керування, вирівняти потужність усіх чотирьох двигунів.

У хмарах був значний бафтинг[184]; на початку їхньої подорожі пасажирів позаду добряче хитало. Демерест клацнув вимикачем лампи з оголошенням «Не курити»; лампа «Застебніть ремені безпеки» горітиме далі, поки Рейс Два не вийде на стабільнішу висоту. Пізніше Гарріс або Демерест зроблять оголошення для пасажирів, але поки що ні. Наразі важливішим був політ. Демерест доповів диспетчерському пункту управління вильотами:

— Крен на лівий борт, курс один-вісім-нуль; залишаємо висоту п’ятнадцять тисяч футів[185].

Він помітив, як Енсон Гарріс усміхнувся після слів «крен на лівий борт» замість «повертаю ліворуч». Перша фраза була правильною, але неофіційною. То була одна з Демерестових фразочок; багато пілотів-ветеранів мали такі — своєрідне дрібне повстання проти правил канцеляритів авіадиспетчерської служби, яких тепер мусили дотримуватися всі працівники авіації. Диспетчери на землі швидко вчилися розпізнавати окремих пілотів за такою особистою лексикою.

За мить Рейс Два дістав по радіозв’язку дозвіл піднятися до двадцяти п’яти тисяч футів[186]. Демерест підтвердив, поки Енсон Гарріс піднімав літак вище. Нагорі, через кілька хвилин, вони опиняться у чистому спокійному повітрі, далеко внизу будуть грозові хмари, а зверху, в полі зору, зірки.

Фразу «крен на лівий борт» справді зауважили на землі — Кіт Бейкерсфелд.

Кіт повернувся до радіолокаційного спостереження більше години тому, після того як покинув роздягальню диспетчерів, де пригадував минуле й запевняв себе щодо намірів на сьогодні. Відтоді Кітова рука кілька разів інстинктивно тяглася до кишені, щоби перевірити ключ таємно орендованої кімнати в «О’Гейґан Інн». Решту часу він був зосереджений на індикаторі радіолокатора перед очима. Зараз Кіт опрацьовував борти, що прибували зі сходу, досі інтенсивний обсяг повітряного руху вимагав концентрації.