Американська єврейська проза. Століття оповідань

Це весілля від самого початку було тягарем для доктора Соломона Марголіна. Щоправда, воно мало відбутися у неділю, але Гретль мала рацію, коли казала, що це єдиний вечір на тижні, коли вони можуть побути разом. Отак завжди — обов’язки перед громадою змушували його жертвувати вечорами, які належали їй. Сіоністи[21] призначили його в один із комітетів, він був членом правління єврейського наукового товариства, став співредактором єврейського наукового щоквартальника, і хоча часто називав себе агностиком і навіть атеїстом, роками тягав Гретль на седери[22] до Абрагама Мехелеса, земляка зі Сенциміна. Доктор Марголін безоплатно лікував рабинів, біженців і єврейських письменників, забезпечуючи їх ліками та — в разі потреби — ліжком у лікарні. Були часи, коли він регулярно ходив на засідання Сенцимінського товариства, погоджувався на посади в його лавах і відвідував усі вечірки. І ось Абрагам Мехелес видає заміж свою наймолодшу доньку, Сильвію. Коли надійшло запрошення, Гретль одразу оголосила: вона не збирається їхати на весілля кудись у нетрі Браунсвіля. Якщо він, Соломон, бажає нажертися там жирного й повернутися додому о третій ранку, то це його справа.

Подумки доктор Марголін погодився із дружиною. Коли йому вдасться поспати? В лікарні треба бути рано-вранці в понеділок. До того ж він був на суворій знежиреній дієті. Таке весілля — справжній отруйний бенкет. Його заздалегідь дратувало все, що супроводжує подібні урочистості: забарвлена їдишем англійська, забарвлений англійською їдиш, оглушлива музика, шалені танці. Всі єврейські закони та звичаї геть спотворюються: чоловіки, яким байдуже до єврейства, вдягають кіпу[23], а поважні рабини та кантори мавпують християнських священників. Щоразу, як він брав із собою Гретль на весілля чи бар-міцву[24], йому було соромно. Навіть їй, народженій християнкою, було зрозуміло, що американський юдаїзм — це якийсь гармидер. Принаймні цього разу йому не доведеться вибачатися перед нею.

Зазвичай у неділю вони із дружиною прогулювалися після сніданку в Центральному парку або — за сприятливої погоди — вирушали до Палісейдс. Але сьогодні Соломон Марголін не поспішав залишати ліжко. Він вже давно припинив виконувати свої обов’язки в Сенцимінському товаристві; містечко Сенцимін тим часом було зруйновано, а його родину там закатували, спалили, отруїли газом. Багато сенцимінців вижили і згодом із таборів переїхали до Америки, але більшість із них були молодими людьми, яких він, Соломон, не знав у тій колишній країні. Сьогодні ввечері всі вони будуть там: сенцимінці з боку нареченої і терешполяни з боку нареченого. Він уже знав, як вони будуть йому надокучати, дорікати за відлюдність і натякати на його снобізм. Вони звертатимуться до нього фамільярно, плескатимуть по спині, тягтимуть танцювати. Що ж, все одно на весілля Сильвії поїхати треба. Подарунок він уже надіслав.

Зажеврів день, сірий і похмурий, як сутінки. Всю ніч падав густий сніг. Соломон Марголін сподівався надолужити ті години сну, якими йому доведеться сьогодні пожертвувати, але, на жаль, прокинувся навіть раніше, ніж зазвичай. Нарешті він встав. Ретельно поголився перед дзеркалом у ванній кімнаті, а також підстриг сиве волосся на скронях. Сьогодні йому, як ніколи, кинувся в око його вік: мішки під очима, обличчя в зморшках. Це обличчя явно свідчило про втому. Ніс здавався довшим і гострішим, ніж завжди; обабіч рота пролягли глибокі складки.

Після сніданку він розтягнувся на дивані у вітальні. Звідси йому було видно Гретль, яка прасувала на кухні, — білява, змарніла, вже немолода. На ній була коротка нижня спідниця, й виднілися мускулясті, як у танцівниці, литки. Гретль була медсестрою в берлінському шпиталі, де він працював. Один із її братів, нацист, помер від тифу в російському таборі для військовополонених, іншого, комуніста, застрелили нацисти. Старий батько доживав свого віку у другої доньки, в Гамбурзі, і Гретль регулярно надсилала йому гроші. Сама вона в Нью-Йорку стала майже єврейкою: завела єврейських подруг, вступила до Хадасси[25], навчилася готувати єврейські страви. Вона навіть зітхала по-єврейськи і весь час побивалася над вчиненою нацистами катастрофою. Вона мала своє місце на кладовищі, що чекало на неї поруч із його місцем в тій частині цвинтаря, яку зарезервували для себе сенцимінці.