Американська єврейська проза. Століття оповідань

«Із того, що Бессі розповіла мені, я зрозуміла, що можу поговорити з вами про те, що мене непокоїть». І я знову зупинилася.

Вона нахилилася вперед із приязною цікавістю: «Продовжуй! Розкажи мені все».

«Я іммігрантка, я тут уже багато років, але все ще шукаю Америку. Америка моєї мрії зараз від мене набагато далі, ніж це було в тій колишній країні. Завжди щось стає між іммігрантами та американцями». І я безоглядно продовжувала: «Вони бачать лише поверхню, лише зовнішність, а не те, що в нас на серці. Їм байдуже, чи є в нас серце. Я хотіла знайти когось, хто подивився б на мене, на мене саму… Я подумала, що пізнати себе можна насамперед у стосунках із кимось».

Зніяковівши від свого зухвальства, я опустила очі долу.

«Ну що ж ти, продовжуй… Я слухаю».

Сміливість повернулася до мене, і я продовжила свою сповідь:

«Життя надто велике для мене. Я загубилася в цьому світі, де кожен сам за себе. Я весь час борюся… борюся з собою та всім навколо… Я ненавиджу, коли мені хочеться любити, й змушую людей ненавидіти мене, коли хочу зробити так, аби вони любили мене».

Міс Летам кивнула: «Я розумію… Я розумію, що ти маєш на увазі. Кажи далі».

«Я не знаю, в чому справа зі мною. Я така пригнічена. По неділях і на святах, коли інші дівчата йдуть кудись розважатися, я кружляю навколо себе… і думаю… думаю… Ці думки мучать мене, а я нікому не можу про них розповісти! Я хочу зробити щось зі своїм життям і не знаю — що».

«Я рада, що ти прийшла, — сказала міс Летам. І після паузи, — ти можеш мені допомогти».

«Допомогти вам?» — вигукнула я. Вперше американка припускала, що я можу їй допомогти.

«Так-так! Я завжди хотіла дізнатися більше про це таємниче, бурхливе життя — життя іммігрантів. Ти можеш допомогти мені зрозуміти моїх дівчат».

З мого серця немовби ринуло все, що гнітило його століттями: я розповіла про мазанку в Суковолах, де народилася, про царські погроми, про постійний страх перед козаками, про лист Гедалії Мінделя та наші сподівання на Америку.

Виговорившись, я раптом відчула сором за свою надмірну відвертість і вигукнула: «Ви теж вважаєте, як інші, що я цілком занурена в себе?».

Кілька секунд міс Летам вивчала мене, і її спокій, здавалося, передавався мені. А потім вона сказала обережно: «Ні-ні, просто надто палка».

«Мені не подобається постійно бути такою палкою. Але що я можу вдіяти, коли весь час будь-що повертає мене до себе? Як мені вирватися на свіже повітря?».

«Не треба боротися з собою». Її спокійні сірі очі проникали мені прямо в душу. «Ти спалюєш надто багато життєвих сил…».

«Знаєш, — продовжувала міс Летам, — дехто з нас — таких, на жаль, небагато, — носить у собі щось на кшталт священного вогню, який перетворюється на дим, якщо не знаходить свого вираження. Цей егоїзм і зосередженість на собі, які тебе непокоять, є лише димом від стримування почуттів. — Вона поклала свою руку на мою. — Тобі не було з ким поговорити, з ким поділитися своїми думками».

Я була в захваті від того, як просто вона мені пояснила мене саму. Я не могла говорити й лише дивилася на неї.

«Але тепер, — сказала вона м’яко, — в тебе така людина є. Приходь до мене, коли захочеш».

«В мене є друг! — заспівало в мені. — В мене є друг!».

«А ви справді народилися в Америці?» — спитала я. В ній не було й натяку на типовий для американців упевнений, самовдоволений вигляд.

«Справді. Моя мати, як і багато інших матерів, — міс Летам комічно й лукаво підняла брови, — стверджує, що ми є нащадками отців-пілігримів[18] і що один із наших прямих предків прибув сюди на “Мейфлауер[19]”».

«Хоч би як ваша мати пишалася отцями-пілігримами, у вас самої таке ж відкрите серце, як у іммігрантів».

«А хіба отці-пілігрими не були іммігрантами двісті років тому?».

Вона взяла зі столу книжку «Наша Америка» Волдо Френка й прочитала мені: «Ми всі вирушаємо на пошук Америки. І в цьому пошуку ми створюємо її. Характер створюваної нами Америки залежатиме від якості нашого пошуку».

«Ах, ваші слова — це життя для мене! Ви запалили світло переді мною!».

Вона розкрила мені свої обійми, і я, не роздумуючи, кинулась до неї. З мене немовби спали кайдани. Все моє єство затопила хвиля світла, і мене ніби здіймав у небо якийсь величезний хор.

Я вийшла, нічого не помічаючи навколо.

Всю дорогу додому в голові палали прочитані нею слова: «Ми всі вирушаємо на пошук Америки. І в цьому пошуку ми створюємо її. Характер створюваної нами Америки залежатиме від якості нашого пошуку».

Тож усі ці самотні роки пошуку та молитви були не даремними! Як я раділа, що не зупинилася на зовнішній оболонці — добрій роботі, ситому житті, — а виявила наполегливість і здолала перешкоди меркантильності. Я шукала і знайшла — знайшла руку допомоги, душу… дух Америки!

Переклад Наталі Комарової

Ісаак Башевіс Зінґер (1904–1991)