Баришник дур-зіллям

— Така вже в неї була химера, — вів далі Ендрю, — вдавати, що її немічі — то вороже воїнство, і вранці, і ввечері вона примушувала мене читати їй глави зі Старого Завіту про військове втручання Господа Бога в битви на стороні ізраїлітів. Тож тільки-но минула лихоманка, яка хоч і не вбила, проте залишила її в жалюгідному стані, вона одразу цим запишалася, ну геть як якийсь там генерал, що бачить, як ворожий фланг зібгано і супротивник тікає, та виголосила, як пророк Самуїл навздогін філістимлянам: «Аж доти допоміг Господь нам!» Нарешті час пологів настав, і після жахливих переймів вона розродилась Анною, яка важила вісім з половиною фунтів. Вона назвала її на честь своєї матері й знову мовила мені: «Аж доти допоміг Господь нам!» Жодна душа не здогадувалася, що муки її ще не скінчилися, і навіть я, аж ніякий не католицький і не протестантський святий, возніс дяку Богу за її успішні пологи. Але сливе через годину після появи Анни її перейми почалися знову, і після чималого галасу та мук вона привела на світ тебе, такого ж здорового опецька, як і твоя сестра. Двох дітей загальною вагою сімнадцять фунтів породила вона — жінка статури такої тендітної, що навіть проста дмучка завдавала їй болю. Тож не диво, що вона, ледве збувшися тебе, впала в забуття й уже більше ніколи не опритомніла. Тієї ж ночі вона померла, і оскільки того травня погода була не по сезону спекотна, наступного дня я зніс її вниз і поховав під великою ладанною сосною, що росла на мисі з боку затоки, де вона спочиває і зараз.

— Боже милосердний, — заридав Ебенезер. — Я не вартий того!

— Мушу щиросердно визнати, — сказав Ендрю, — що такої ж самої думки був і я, Боже, прости мене грішного. Коли над могилою читали поминальну молитву, я чув, як ви обоє кричите в домі, і коли на піщаному пагорбку могили я ладнав наметень, допоки каменяр не витеше на плиті намогильний напис, мені спав на думку той стих з Книги Самуїла, коли Бог нищить філістимлян і Самуїл освячує камінь Його допомоги — камінь, який гебреї називали Ебен-Езер. От тоді, хлопче, сповнений гіркоти втрати та в нападі святотатства, я й дав тобі це ім'я. Я охрестив тебе сам, перш ніж Роксана могла зупинити мене, окропивши декількома краплинами грушевого сидру, що зостались у мене в боклазі, і виголосив усім присутнім у Молдені: «Аж доти допоміг Господь нам!»

— Ох, любий батьку, не крайте себе більше за це, — благально мовив Ебенезер, хоча Ендрю і не виказував особливого схвилювання. — Я розумію і пробачаю!

Ендрю витрусив свою люльку в плювальницю, що стояла біля ліжка, і, хвильку відпочивши, повів свою оповідь далі.

— У будь-якому разі, — сказав він спокійно, — тобі та твоїй сестрі ніколи не бракувало материнської ласки. Ця дівчина Роксана народила власну дитину, дівчинку, вісьмома днями раніше, але немовля задушилося, перш ніж встигло зойкнути хоч раз — пуповина обплелася навколо її шиї. Дарма, що вас було двоє замість одного — ротів, які вона мала прогодувати, було не більше, ніж цицьок, якими вона годувала, і молока було вдосталь для всіх. Вона вигарніла, знову стала здоровою дівкою, як тільки її почали знову добре годувати — з рум'яним личком, пишногрудою, веселої вдачі — достеменна корівниця, попри свою шляхетну кров. Чотири роки, як було зазначено в контракті, вона виховувала вас, як рідних дітей. Місіс Твіґґ заявила, що не варт чекати добра тоді, коли змішуєш французький кулешик та англійську кров, але ви виростали вгодованими й веселими дітьми, як і будь-які інші діти десь у Дорсеті.

1670 року, в останній рік служби Роксани, я вирішив залишити Молден і повернутися до Лондона. По-перше, я вже втомився від цього баришництва; по-друге, я не бачив жодної можливості ще щось поліпшити в своєму бізнесі. І хоча мис Кука з усіх місць на землі є найдорожчим моєму серцю, моєю першою і найбільшою власністю, однак серце моє краялося від того, що мушу жити вдівцем у будинку, який звів для своєї нареченої. Маю також визнати, що, відколи померла Енн, моє становище щодо Роксани стало почасти делікатним. Те, що вона нічого злого й подумати про мене не могла, я сприймав як належне, вона була мені вдячна та перебувала в мене на законних підставах. А я і собі був немало вдячний їй, адже вона годувала вдвічі більше дітей, ніж була повинна відповідно до контракту, та робила це з материнською любов'ю. Вона з любові до вас також перебрала на себе більшість обов'язків гувернантки, які виконувала місіс Твіґґ. Як я вже казав, вона була надзвичайно привабливою, а я в той час був здоровим чоловіком тридцяти трьох років, заможним і, либонь, не таким уже й непринадним, який через хворобу бідолашної Енн і її смерть безутішний спав сам-один, відколи прибув у колонію. Отож і не дивно, що якісь недоумки почали плескати язиками, буцімто Роксана і в дитячій, і в опочивальні зайняла місце Енн — надто якщо узяти до уваги те, що вони колись і самі кидали на неї хтиві погляди. Так уже заведено в людей: приписувати іншим гріхи, для яких їм самим бракує або відваги, або коштів.

— Їй-бо, які ж то злі плітки!