Баришник дур-зіллям

— Авжеж, — мовила Анна. — Я не сміла показатися в Молдені, допоки не довідалася б дещо більше про стан батька, і не сміла залишатися в Кембриджі, бо він напевно почув би про це. Я благала містера Сперданса нікому не казати, що він бачив мене, і він пообіцяв дати мені знати, тільки-но про щось дізнається, позаяк він і сам немало був зацікавлений у тому, що відбувається на мисі Кука. Потім я винайняла помешкання в Черч-Кріку під ім'ям Меґ Бромлі, сподіваючись, що дочекаюся того часу, коли можна буде безпечно приїхати до батька, перш ніж у мене вийдуть усі гроші, або ж у якийсь інший спосіб відшукаю ту провідну нитку, що приведе мене до Генрі. — Кінець цієї історії змусив її розплакатися. — Ну, а решту ти вже знаєш…

Ебенезер докладав усіх зусиль, щоб втішити її, хоч і його стан був далекий від спокійного. Од відкриття, що Ебенезер і Берлінґейм не були для неї втрачені назавжди, Анні стало дуже соромно за свій теперішній вигляд, який міг виправдати хіба тільки крайній розпач. Втім, вона не бажала зрікатися Біллі Ромлі.

— Ти не повинна забувати, — сказав Ебенезер, — що перед Богом і в очах закону Меріленду він не твій чоловік, ба він не є ним навіть за звичаями агатчвупсів, бо цей союз так і не мав шлюбних зв'язків.

— Я тепер вийду за нього заміж як належить, — відказала Анна. — А щодо шлюбних зв'язків, то в нашому випадку це річ надто вишукана.

Ебенезер вирік, що відчуває глибоку приязнь до Біллі, але запевнив Анну, що оскільки в тому стані, у якому вона тоді була, вона не могла робити свій вибір відповідально, то зараз не мала жодних моральних зобов'язань підтримувати цей зв'язок.

— Біллі сам підтвердив це: угода, про яку ти чула і на яку він натякав, — це була наша домовленість про те, що ти вільна піти геть або залишитися, як схочеш — обирати тобі. І Генрі, зрештою…

Він не став далі тиснути на неї, розуміючи, що ґрунт під його ногами доволі хисткий. Але як він і боявся, Анна хоч і не стала нагадувати йому, що її щира прихильність до Берлінґейма була доволі сумнівного роду, але вирекла дуже рішуче:

— Я дала Біллі обітницю, Ебене; невже ти хотів би, щоб я порушила свою обітницю? І якщо нам коли-небудь і доведеться розстатися, то це буде з його волі, а не з моєї. Я буду для нього доброю дружиною, наскільки мені стане хисту.

Прикро цим вражений, Ебенезер не сказав більше ні слова; але доручення, із яким він прибув до Черч-Кріка, раптом здалося йому важливішим, ніж будь-коли. Оскільки, попри всю їхню втому, вони навряд чи змогли б заснути, він запропонував гукнути Біллі назад і присвятити решту ночі розповіді про своє скрутне становище і наміри. Досить було лише натякнути на те, що на кону стоїть безліч життів, щоб Анна погодилася на цю пропозицію і навіть сама захотіла піти та привести Біллі.

Вона вернулася не одразу; Ебенезер ніяково посидів якийсь час, зітхаючи, біля багаття. Серед міріад думок, що проносились у його голові, було декілька таких, які він виокремив як ревнощі, одначе не міг їх позбутися: чому він, зрештою, був проти шлюбу між Анною і Біллі Ромлі, який, здавалося, володів усіма чеснотами свого брата і не мав жодних його вад?

Коли вони нарешті обоє ввійшли, Біллі поспішив потиснути йому руку.

— Ваша присутність зробила те, чого я ніяк не міг домогтися, — схвильовано вирік він. — Хай якими будуть наслідки, мій друже, я вже благословляю вас за те, що вона знову стала собою.

Він з благоговінням похитав головою, спостерігаючи, як Анна у цебрику вмиває руки і лице і з прикрістю дивиться на своє волосся й одяг. Тепер, коли його кохана дружина стала нормальною англійською жінкою, її присутність, як, власне, і присутність Ебенезера, здавалося, лякали його; він запропонував знайти щось попоїсти і був присоромлений, коли Анна зауважила, що приготування їжі — то не чоловічий клопіт.

Ця його розгубленість зворушила навіть Ебенезера, водночас здивувавши і викликавши в нього спочуття.

— О Боже, Анно, невже не можна якось позбутися цієї клятої звички їсти щоразу перед тим, як треба поговорити?

Брак зловмисності в його жарті справив чудодійне враження; присутні розсміялися, і Біллі відчув себе дещо розкутіше; було принесено люльки; у миснику відшукалася плящина вина. І, перебуваючи в доброму гуморі, вони повечеряли холодними свинячими реберцями, запивши їх мускателем. Анна дуже жваво переповіла Біллі все найсуттєвіше з вечірньої розмови, і хоча, слухаючи її, Ебенезер подумки ще більше дивувався тому, що ж могло затримати їх там так надовго, обидва чоловіки дивилися на неї очима, сповненими любові.

— Анна Кук із Сент-Джайлзу! — Біллі був у захваті. — До цього ще треба буде звикнути!