Баришник дур-зіллям

Передусім [так починався фрагмент, якого бракувало] він налив трохи води у полумисок з борошном і, розмішавши пальцями, зробив з того густе тісто. Потім він поставив того глека, у якому ще лишилася вода, на слабкий вогонь, котрий дикун, вчинивши доволі по-християнськи, розпалив для нас, щоб ми не мерзли. Коли він побачив, що ся вода вже починає парувати і булькотіти, він витяг зі своєї кешені (яка достоту мусила би бути просторою!) ріжноманітні складники і додав їх до тіста. З усих них я можу назвати хіба тілько декілька, позаяк я не міг викрити мойому капітану, що тілько вдаю, що сплю; але згодом я довідався з його вихвалок, що сей рецепт дуже високо ціниться і його складено для певних цілей (про які мині тоді ще нічого не було відомо) муринами з Африки, од яких він його і взнав. Отже: дещиця пружного дерева, або чилібухи (власне, треба сказати, що се була кора сього дерева, Nux vomica, з якої аптекарі видобувають бруцин і стрихнін), 2 чи 3 сушені перчинки пім'єнто (котрий мурини називають зозос), з десяток горошин чорного перцю і стільки ж цілих гвоздик, 1 чи 2 стручки ванілі, щоб додати аромату. Водночас він закип'ятив інший відвар, що складався з води, змішаної з декількома краплями калачикової олії, але для якої мети, я здогадатися не міг. Оці всі трави та прянощі, я хочу додати, він носив при собі не тілько для їхнього теперішнього вжитку, а й для того, щоб присмачити їжу, бо ж він любив, щоб страви були пекучими і пряними, — звичка, яку він набув за ті роки, коли воював із маврами; і з тієї причини він просив капітанів кораблів, щоб вони привозили йому такі прянощі з ріжних портів, куди їм доводилося заходити в обох Індіях.

Коли се тісто було готове, а в обох посудинах кипіла вода, мій капітан заходився коло баклажана, розрізавши його у винятковий спосіб. Адже люде звичаєм тримають обержина за один кінець і ріжуть його впоперек, роблячи маленькі тоненькі кружальця. Але мій капітан, діставши з-за пояса ножа, розрізав овоч вздовж на дві половинки од верху до низу. Потім він вишкріб глибоку довгу канавку в кожній половинці таким робом, що, коли їх з’єднати, вони нагадували дві половини форми для литя металу, так що вислідом сього була глибока циліндрична порожнина посередині, близько трьох цалів у діаметрі й 7 чи 8 углибину, бо се був незвичайно довгий баклажан. За сим усим я спостерігав з дедалі більшою цікавістю, але стараючись зберігати обережність, аби він не помітив, що я тілько вдаю, що сплю.