Баришник дур-зіллям

Се дивне вариво готувалося певний час, після чого мій капітан ізняв усе се з вогню. Вміст першої посудини, де варилися всі прянощі, він розмішав, додав до тіста і добряче все вимісив, аж поки воно не стало схожим на тиньк. Потому він ізняв із себе одежу і просто в мене на очах, узявши до рук свого члена, одтягнув тую частину, що діти дому ізраїлевого зазвичай приносять у жертву Єгові, й одкрив тілесную жилу. Заголивши таким робом свого струка (якого поети порівнюють із тим Змієм, що колись спокусив Матусю Єву в Райському Саду), він наніс на нього теє місиво і вклав його між двома половинками баклажана. Там він залишався декілька хвилин, хоч сей тяжкий спиток мав бути болючим, позаяк прянощі та складники, що були у рецепті, мали бути вельми пекучими і гарячими. Лице його смикалося і корчилося, неначе він сунув свого довганя прямісінько у вогонь, і коли він нарешті прибрав обержин і змив той тиньк варивом з калачиковою олією, я міг з полегшею побачити, що його орган і справді палав вогнем! Ба більше, він боявся навіть торкатися його з обави, що се завдаватиме йому болю.

І хотя се видовисько було далеким од того, щоб скласти добру науку чоловіку добропорядному і чеснотливому, втім, я маю визнати, що стежив за сим із великим інтересом зарівно як через природню свою цікавість, так і для того, щоб оцінити для себе глибину порочности й розбещености капітана. Адже се й досі приємна для християнина річ, коли він оддається вивченю збоченств, аби потім можна було удовольнитися (і без гріховної пихи) контрастом, протиставивши сьому свою високу моральність, не кажучи вже про істину, котру засвідчили Августин та інші святі Отці: що справжня чеснота полягає не в невіданні й невинності, а у цілковитому знанні тих підступних і вишуканих штук, до яких вдається Диявол…

Так закінчувався цей фрагмент, через який сер Генрі несамохіть запав у сон, із якого різко прокинувся.

— Я можу це зробити! — пробурмотів Берлінґейм. — Це все, що мені потрібно!

Ебенезер відвернувся, відчуваючи відразу не тільки від самої повісті, а й від більш безпосередніх картин. Він помітив, що Анна також, хоч і не читала «Діяріуш», цілком розуміла його значення; вона опустила очі долу, а її щоки пломеніли рум'янцем.

— Ну, що ж, — вирік губернатор, підводячись з місця. — Я так гадаю, Томе, що ми тут свої справи владнали. Забери цих двох поганців завтра вранці на мій корабель і подбай про те, щоб їх переправили до Пенсільванії.

Усі інші також заворушилися.

— Отакої, пане Лауреате! — зневажливо кинув Совтер з другого кінця кімнати. — Бенкет скінчився, а ви так і залишилися без гроша, як святий Егідій!

Ендрю лайнувся, а Ніколсон, почуваючись дещо ніяково, насупив чоло.

— Ти помиляєшся, Діку Совтере, — кинула з канапи Джоан.

Усі обернулися до неї.

— Мені недовго вже залишилося жити, — вирекла вона, — а маєток дружини по її смерті переходить до чоловіка.

Ендрю аж рота роззявив від подиву.

— А бодай тебе! Ти чув це, Ебене?

Усі, крім Совтера і Сміта, зраділи, коли відкрилися справжні мотиви її вчинку. Ебенезер кинувся до неї, щоб обійняти, а Ендрю аж заплакав від радості.

— Неймовірна дівчина! Вона ж справжнісінька свята, Роксанно!

Але Джоан відвернулася.