Читаем Безлюдні острови 17-21 полностью

Чим більш емансипованими (нахабними, вередливими та зарозумілими) ставали жінки Європи, тим більше нервовими робилися чоловіки. З кожним століттям ставало все гірше, крива фрустрації зростала прямо пропорційно зростанню туги за символом жінки покірної, східної рабині (в епоху романтизму вона заполонила свідомість усіх, на чолі з митцями). Ніщо, крім методів Генріха VIII, не захистило від цього катаклізму, навіть найвища мудрість. В принципі, Френсіс Бекон мав рацію, коли казав, що "knowledge is power" (знання — це сила), але ця істина незмінно хибна у випадку любовного сп’яніння: найбільший геній, закоханий за командою своїх непереборних молекул ДНК, втрачає всю свою силу і стає безвольним манекеном біологічного програмування. Думка тоді не встигає за почуттям, викликаним хитрою природою, — вона сміється над сонетами Петрарки й приписування всієї афери м’язу, що перекачує кров у грудях, а має на увазі лише продовження роду. Її найбільшу забаву приносить їй запізнілий жах елітарної групи чоловіків, цих аристократів розуму та духу (згідно з визначенням Абрахама Х. Маслоу: типів з найкращим сприйняттям реальності, більшою об’єктивністю, незалежністю та відкритістю до досвіду, сильнішою ідентичністю та унікальність, з пробудженою креативністю, здатністю поєднувати конкретне з абстрактним, тонкістю почуттів і демократичною структурою характеру), які закохуються в нікчемних ідіотках, аморальних ляльках, у демонів жіночої статі з уявою торговок із графськими претензіями, і які, у своїй зоологічній сліпоті ідеалізують все, що оточує цих жінок, навіть якщо ті розумні, як осел Санчо Панси, і смачні, як оцет семи злодіїв. Аж до того часу, коли рожеві окулярчики не впадуть з повік і не заплутання в черговій пастці. Роль адвоката диявола тут відіграла Велика Повитуха, що вважає синонімами любов та гінекологію, Церква, яка, незважаючи на природні атавізми, зробила моногамний шлюб каноном і піддала зносини своїх овець лавині проклять і заборон. Сексуальна етика, яку вона нав’язала, була в цілковитому протиріччі з біологічними законами, і, як наслідок, неминучі гріхи важким тягарем лягли на совість, викликаючи ескалацію стресу. Тільки атеїсти були вільні від цього, але атеїсти, навіть якщо вони мали рацію, були злочинцями: поставивши людину перед обличчям смерті без надії на продовження, вони зробили смерть набагато страшнішою, ніж вона є, бо якщо смерть означає абсолютну темряву, то... Але ми не про злочинців говоримо, залишимо їх у спокої.

Вже в 1174 р. в Шампані відбувся так званий Суд Любові і після ретельного слухання постановив, що, поза всяким сумнівом, шлюб є ​​могилою кохання, але Церква цим не переймалася. Через вісімсот три роки відомий французький письменник Сіменон у публічній розмові з не менш відомим режисером Фелліні хвалився, що в нього було десять тисяч жінок, у тому числі вісім тисяч повій, і закінчив це ще більш похмурим висновком: "На жаль, завдяки моїм шлюбам, я міг не пережити справжніх пригод" ("L'Express").

Протягом останніх століть мільярди людей подібним чином сумували свої долі, а тим часом вони все ще шукали рай на Землі, втрачений у загробному світі завдяки релігії, яка ігнорувала людську сексуальність. У 1606 році португальський мореплавець Кейрош побачив у Тихому океані острів, оточений кораловими рифами, який він назвав Сагіттарією (Стрільцем), але на якому він не висадився і донині обертається в могилі, привиди його моряків мучать його дух непарламентськими виразами. Протягом наступних півтора століття європейці відкривали все більше тропічних островів, але з різних причин вони не відповідали умовам Едему. Лише коли британський фрегат "Дофін" у червні 1767 року підплив до відкритого Кейрошом острова, сталося диво...

Берег острову Піткерн

Човен, який відправили на берег за прісною водою, зустрів небачений прийом: найвродливіші молоді тубільні дівчата вишикувались, немов на параді, а старші запропонували матросам вибрати собі дівчину, яку голодний білий чоловіки робили з ентузіазмом. За словами учасника експедиції Джорджа Робертсона: "більш чарівних створінь вони не бачили в своєму житті". Тож коли вони повернулися на корабель і розповіли друзям про те, що з ними сталося, вся команда ошаліла, навіть хворі раптово видужали й кинулися до берега. Розпочалося свято кохання, про який мріє чоловіче населення Європи з часів хрещення старого континенту.

Жінки Поля Гогена ожили в картинах Юкі Кіхари

Вони просиділи б там хтозна скільки, якби через п’ять тижнів переляканий корабельний тесляр не прибіг до капітана Уолліса зі звітом, що ще день-два цього божевілля і "Дофін" розвалиться на шматки. Своїм "вахіні" (дівчатам) моряки відплачували тим, що найбільше цінували тубільці: цвяхами. Коли ті закінчилися на складі, вони виривали їх від стінок корабля, який відтоді стрімко прямував до катастрофи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Эра Меркурия
Эра Меркурия

«Современная эра - еврейская эра, а двадцатый век - еврейский век», утверждает автор. Книга известного историка, профессора Калифорнийского университета в Беркли Юрия Слёзкина объясняет причины поразительного успеха и уникальной уязвимости евреев в современном мире; рассматривает марксизм и фрейдизм как попытки решения еврейского вопроса; анализирует превращение геноцида евреев во всемирный символ абсолютного зла; прослеживает историю еврейской революции в недрах революции русской и описывает три паломничества, последовавших за распадом российской черты оседлости и олицетворяющих три пути развития современного общества: в Соединенные Штаты, оплот бескомпромиссного либерализма; в Палестину, Землю Обетованную радикального национализма; в города СССР, свободные и от либерализма, и от племенной исключительности. Значительная часть книги посвящена советскому выбору - выбору, который начался с наибольшего успеха и обернулся наибольшим разочарованием.Эксцентричная книга, которая приводит в восхищение и порой в сладостную ярость... Почти на каждой странице — поразительные факты и интерпретации... Книга Слёзкина — одна из самых оригинальных и интеллектуально провоцирующих книг о еврейской культуре за многие годы.Publishers WeeklyНайти бесстрашную, оригинальную, крупномасштабную историческую работу в наш век узкой специализации - не просто замечательное событие. Это почти сенсация. Именно такова книга профессора Калифорнийского университета в Беркли Юрия Слёзкина...Los Angeles TimesВажная, провоцирующая и блестящая книга... Она поражает невероятной эрудицией, литературным изяществом и, самое главное, большими идеями.The Jewish Journal (Los Angeles)

Юрий Львович Слёзкин

Культурология